цефтриаксон від простатиту

Як приймати Цефтриаксон від простатиту.

Якщо простату вразило інфекційне запалення, то пацієнтам зазвичай призначається антибактеріальне лікування. Одним з ефективних препаратів подібної дії вважається Цефтриаксон при простатиті. При дотриманні всіх рекомендацій препарат допоможе досить швидко купірувати запальні процеси в простатичних тканинах.

п цитата 1,0,0,0,0 —>

Як вирішити проблему

Опис препарату.

Медикамент проводиться в ампулах, порошок розводять ін’єкційної водою і вводять внутрішньовенно або внутрішньом’язовим шляхом, що залежить від призначення фахівця. Подібна лікарська форма відрізняється швидким терапевтичним ефектом і дозволяє скоротити курс терапії до мінімуму. Якщо таблетками лікувати простатит потрібно не менше двох тижнів, то для ін’єкційної терапії буде достатньо тижня.

p, blockquote 2,0,0,0,0 — > основним активним компонентом медикаменту виступає цефтриаксон. Це широко діючий антибіотик цефалоспоринового ряду. Відмінною особливістю цефтриаксону вважається високий терапевтичний ефект і відмінна переносимість при низькій вартості. Цефалоспоринові антибіотики не здатні спровокувати звикання, при їх застосуванні у патогенів не виробляється до нього резистентність. Цефтриаксон активний проти грампозитивних, грамнегативних анаеробних і аеробних бактеріальних мікроорганізмів, тому високоефективний при терапії бактеріального простатичного запалення.

В силу ін’єкційної форми випуску курс лікування простатиту Цефтриаксоном краще проводити в умовах урологічного стаціонару.

п цитата 3,0,0,0,0 —>

Як діє.

Уколи цефтриаксону використовуються частка лікування інфекційних простатичних уражень хронічного або гострого перебігу. Медикамент досить швидко усуває запалення. Оскільки антибіотик відрізняється підвищеною активністю проти широкого спектру збудників, то в більш 80% випадків Цефтріаксон при простатиті показує максимально ефективні результати, позбавляючи пацієнта від гострої бактеріальної простатичної інфекції.

п цитата 4,0,0,0,0 —>

При застосуванні медикаменту відбувається швидке купірування запального процесу, знижується набряклість простатичних тканин, купірується больова симптоматика і відновлюється нормальна уродинаміка. Характерні прояви простатиту виникають внаслідок активності патогенів, які при застосуванні цефтриаксону швидко ліквідуються. В результаті швидко усувається запальний дискомфорт.

п цитата 5,0,0,0,0 —>

Набрякла через запалення простата здавлює сусідні структури, а під впливом Цефтріаксону патогени знищуються, запалення купірується і набряклість спадає. В результаті налагоджується нормальне сечовипускання, зникають характерні болі при спорожненні сечового міхура і прискорені позиви. Призначення цефтриаксону від простатиту при неінфекційному ураженні безглуздо, оскільки причиною запалення виступають вже не бактеріальні мікроорганізми, а застійний явища і порушення залозистої трофіки.

п цитата 6,0,1,0,0 —>

Переваги Цефтриаксону.

Антибіотик слід використовувати в протипростатичній терапії тільки за рекомендацією і призначенням доктора урологічної практики. При правильному використанні Цефтриаксон показує відмінний терапевтичний результат, що обумовлюється низкою переваг на кшталт доступності, швидкодії і гарної переносимості. Та й короткий курс лікування теж є незаперечною перевагою.

п цитата 7,0,0,0,0 —>

Хоча не можна не згадати про нестачу препарату-хворобливе введення ін’єкції. Болі при постановці уколу бувають настільки сильними, що пацієнти змушені використовувати анальгетики перед процедурою введення. Але високий терапевтичний ефект перевищує болючий недолік, тому чоловіки в терапії простатиту, що доводять їх численні відгуки, все одно віддають перевагу уколів Цефтріаксону.

п цитата 8,0,0,0,0 —>

Цефтриаксон призначається і при безлічі інших патологій на кшталт:

p, blockquote 9,0,0,0,0 —> Інфекційних поразок у черевної порожнини (перитоніт, ангіохоліт тощо); Інфекцій дихальних шляхів і ЛОР-органів (бронхіт або пневмонія, легеневий абсцес); суглобових Уражень або кісткових, м’яких тканин і шкірного покриву; Бактеріальних інфекцій урогенітальних структур (простатит та епідидиміт, пієлонефрит або цистит); Сифілісу; Кліщового бореліозу; Черевного тифу; Септицемії або менінгіту бактеріального походження; Гонореї неускладненого перебігу; Інфекцій щелепно-лицьової зони або ран і опіків, мають інфекційні ускладнення; Сепсису або шанкроида; Ендокардиту бактеріальної природи; Сальмонельозу або носійства цієї інфекції.

Найчастіше Цефтриаксон застосовується для попередження післяопераційних інфекцій і ускладнень.

п цитата 10,0,0,0,0 —>

Застосування при простатиті.

Антибіотики третього покоління (до них відносять і Цефтріаксон) розроблялися для знищення особливо стійких бактеріальних мікроорганізмів і полірезистентних штамів. Цефтріаксон порушує клітинний синтез стінок бактерії, зменшуючи їх міцність, що призводить до загибелі бактеріальних мікроорганізмів. Незаперечною перевагою антибіотика є знижена стійкість до нього більшості бактеріальних патогенів, а при правильному застосуванні ін’єкцій строго за призначеною схемою резистенцію бактерій повністю виключається.

п цитата 11,0,0,0,0 —>

цефтриаксон від простатиту

Цефтриаксон знищує стафілококові та ентеробактеріальні, стрептококові патогени, клебсієллу та інші види бактерій. У більшості випадків бактеріальний простатит виникає на тлі стафілококової, энтеробактериальной і стрептококової інфекції, тому препарат досить часто використовується в противопростатической терапії. Призначення подібних ін’єкцій при простатитах виправдано лише при гострому запаленні бактеріального походження. Вже після 2-3 уколів відзначається стабілізація стану чоловіка, купірується патологічна симптоматика. При хронічному запаленні ін’єкції показані лише у фазі загострення, якщо збудники патології чутливі до Цефтриаксону.

п цитата 12,1,0,0,0 —>

Схема лікування.

Приймати безконтрольно Цефтриаксон не можна. Хоч бактерії і мають низьку опірність до дії медикаменту, якщо дозування підібрана неправильно, то резистенцію цілком може сформуватися, що призведе до формування суперінфекції і серйозно ускладнить подальший терапевтичний процес. Тому антибіотик при простатиті повинен призначити тільки фахівець. Уролог підбере найбільш ефективний курс з оптимальними дозуваннями відповідно до етапу розвитку простатичного запалення.

п цитата 13,0,0,0,0 —>

Тривалість курсу і дозування обумовлені різними факторами. Основні з них – тривалість простатиту, ступінь його розвитку і тяжкість перебігу. Важливе значення урологи приділяють віку пацієнта, індивідуальним особливостям його організму.

п цитата 14,0,0,0,0 —>

Цефтриаксон виробляється в ампулах у вигляді порошку, який розбавляють новокаїном або лідокаїном. Необхідно використовувати розчин за призначенням відразу після приготування.

p, blockquote 15,0,0,0,0 —> добове дозування може становити 500 мг, 1-2 Г. дозування по 500 мг або 1 г може вводиться раз на добу. Якщо призначається 2 г, то вводити ін’єкції слід ділити на 2 введення. Краще вводити ін’єкції в м’язи верхнього зовнішнього квадранта, причому на пристойну глибину. Зазвичай тривалість курсу становить тиждень, але в особливо запущених і складних випадках лікар може призначити ін’єкції двотижневим курсом. Якщо передбачається внутрішньовенне введення, то порошок розчиняють в пропорціях 1 г на 10 мл рідини. Вводити укол потрібно поступово, протягом 2-4 хвилин. Якщо введення проводиться інфузійно, тривалість вливання повинна становити не менше півгодини, а дозування препарату становить 50 мг на кілограм маси тіла пацієнта. Тривалість курсу при краплинному введенні становить 5-10 днів.

Переривати курс на власний розсуд категорично неприпустимо, навіть якщо патологічна симптоматика зникла. Одужання гарантується тільки при проведенні повного курсу, в іншому випадку збудник не буде ліквідована повністю, і недуга може повернутися знову. Зазвичай в поєднанні з Цефтриаксоном урологи призначають чоловікам додатковий прийом препаратів, спрямованих на відновлення корисної флори.

п цитата 16,0,0,0,0 —>

Також курс терапії доповнюється НПЗЗ, які необхідні для усунення гіпертермічних станів і купірування запальної реакції в простатичних тканинах. Спазмолітики, альфа-адреноблокатори і показані міорелаксанти для нормалізації уродинамічних показників, полегшення сечовипускання і відновлення повноцінного мочеоттока. Знеболюючі ліки допомагають впоратися з больовим синдромом. Також додатково застосовуються ліки гормонального або рослинного походження.

п цитата 17,0,0,0,0 —>

Побічні реакції.

Зазвичай ін’єкції цефтриаксону переносяться пацієнтами цілком стерпно і ніяких побічних реакцій не викликають. Хоча при порушенні дозування, недотриманні інструкції або наявності індивідуальної гіперчутливості до антибіотика можуть виникнути неприємні побічні реакції на кшталт нудотно-блювотного синдрому або гиперпотливости, надмірної схильності до кровотеч і запаморочень, абдомінальних і мігренозних болю, діареї або алергічних реакцій у формі шкірних висипань і свербежу відчуттів.

п цитата 18,0,0,1,0 —>

У рідкісних випадках у пацієнтів можуть виникнути побочки начебто жовтяниці або анемії, олігурії і пр. Якщо порушити режим дозування, то у пацієнта виникають прояви передозування: мігрені, нудотно-блювотні нездужання, порушення хімічного складу кровотоку. При подібних ознаках рекомендована симптоматична терапія. Високі концентрації цефтриаксону неможливо усунути за допомогою гемодіалізу.

п цитата 19,0,0,0,0 —>

Особливі вказівки.

Використовувати Цефтриаксон можна не пізніше 6 годин після розведення розчину, якщо він зберігався в кімнатних умовах. Якщо у пацієнта є недостатність печінки або нирок, то при прийомі важливо контролювати концентрацію антибіотика в крові. При тривалому курсі потрібен контроль вже за нирково-печінковими структурами.

п цитата 20,0,0,0,0 —>

Неприпустимому поєднувати Цефтриаксон з іншими препаратами з категорії антибіотиків. А якщо поєднувати антибіотик з протизапальними негормональними засобами або антикоагулянтами, то помітно зростає ймовірність виникнення кровотеч. Якщо необхідно паралельно з Цефтриаксоном ввести кальцієві ін’єкції або крапельниці, то зробити це можливо тільки після 2 діб з останнього уколу антибіотика. В іншому випадку в організмі відбудеться небезпечне утворення нерозчинних хімічних речовин.

п цитата 21,0,0,0,0 —>

Протипоказання.

Цефтриаксон-високоефективний антибіотик, що призначається при запущених випадках простатичних запалень, тому він не позбавлений протипоказань.

p, blockquote 22,0,0,0,0 —> По-перше, до них відносять гіперчутливість або непереносимість окремих складових антибіотика; По-друге, такий препарат протипоказаний жінкам в положенні і пацієнтам дитячого віку; Протипоказано поєднання терапії Цефтріаксоном з прийомом спиртних напоїв, оскільки збільшує токсичний вплив алкоголю, може спровокувати найнебезпечніша отруєння організму; Медикамент впливає системним шляхом, підвищуючи ниркові навантаження, тому протипоказаний при гострій недостатності нирок. Якщо пацієнт страждає пієлонефритом, то перед лікуванням ін’єкціями антибіотика обов’язкова консультація фахівця; Протипоказані уколи чоловікам, які страждають непереносимістю антибіотиків цефалоспоринового або пеніцилінового ряду.

Зазвичай при наявності у пацієнтів гіперчутливості до препарату після його введення з’являється відповідна реакція, яка може проявитися у формі свербежу або висипань, кропив’янки або набряку, гіперемії, печіння на шкірному покриві і пр.

п цитата 23,0,0,0,0 —>

цефтриаксон від простатиту

p цитата 24,0,0,0,0 —> p, blockquote 25,0,0,0,1 —>

В цілому Цефтриаксон при грамотному застосуванні показує високоефективні результати. Терапія подібним антибіотиком швидка, а ефект виражений і стійкий, що підтверджують багато чоловіків, які пройшли таке лікування. Не менш позитивно ставляться до препарату і самі фахівці урологічної практики. Але якщо виникає побічна реакція, то вони відміняють ін’єкції цефтриаксону, замінивши їх іншими медикаментами. Але таке буває досить рідко, зазвичай антибіотик відмінно переноситься чоловіками. Навіть підвищена хворобливість уколу не стає перешкодою для його застосування.

Цефтриаксон-д 0,5 г порошок № 1.

Форма товару Флакон Виробник Дарниця ЗАТ (Україна, Київ) Реєстраційне посвідчення UA/6340/01/01 Умови відпуску за рецептом Температура зберігання не вище +25°С Головний медикамент Цефтріаксон код моріона 68731.

Цефтриаксон (Ceftriaxone-DARNITSA) інструкція із застосування.

діюча речовина: ceftriaxone; 1 флакон містить цефтриаксону натрієвої солі у перерахуванні на цефтриаксон 500 мг (0,5 г) або 1 г.

Порошок для приготування розчину для ін’єкцій.

Антибактеріальні засоби для системного застосування . Інші бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини III покоління. Цефтриаксон. Код АТС J01D D04.

Цефтриаксон застосовувати для лікування інфекцій, збудники яких чутливі до цефтриаксону:

інфекції дихальних шляхів, особливо пневмонія, а також інфекції вуха, горла і носа; інфекції органів черевної порожнини (перитоніт, інфекції жовчовивідних шляхів і шлунково-кишкового тракту); інфекції нирок і сечовивідних шляхів; інфекції статевих органів, включаючи гонорею; сепсис, інфекції кісток, суглобів, м’яких тканин, шкіри, а також ранові інфекції; інфекції у хворих з ослабленим імунітетом; менінгіт дисемінований бореліоз Лайма (стадії II і III)

Периопераційне профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях на органах шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, сечовивідних шляхів і під час гінекологічних процедур, але лише у випадках потенційної чи відомої контамінації.

При призначенні препарату необхідно дотримуватися офіційних рекомендацій з антибіотикотерапії і, зокрема, рекомендацій щодо профілактики антибіотикорезистентності.

Підвищена чутливість до цефтриаксону, або будь-якого іншого цефалоспорину. Наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (наприклад, анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу бета-лактамних антибактеріальних засобів (пеніциліни, монобактамами і карбапенеми).

Недоношеним новонародженим віком ≤ 41 тиждень з урахуванням терміну внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження). У дослідженнях іп vitro було показано, що цефтриаксон може витісняти білірубін із зв’язку з альбуміном сироватки крові, що призводить до можливого ризику розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів.

Доношеним новонародженим (віком ≤ 28 днів):

з гіпербілірубінемією, жовтухою, гіпоальбумінемією або ацидозом, оскільки при таких станах зв’язування білірубіну, ймовірно, порушено. вимагають (або очікується, що будуть вимагати) введення препаратів кальцію або інфузій кальцій вмісних розчинів, оскільки існує ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»). Перед внутрішньом’язовим введенням цефтриаксону слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовують як розчинник (див. розділ «Особливості застосування»). См. інструкцію щодо застосування лідокаїну, особливо протипоказання.

Розчини цефтриаксону, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити внутрішньовенно.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі та діти віком старше 12 років призначати 1-2 г цефтриаксону 1 раз на добу (кожні 24 години). При тяжких інфекціях або інфекціях, збудники яких мають лише помірну чутливість до цефтриаксону, добову дозу можна збільшувати до 4 р.

Новонароджені, немовлята і діти до 12 років.

Нижче наводяться рекомендовані дози для застосування 1 раз на добу.

Немовлята до 2 тижнів: 20-50 мг / кг маси тіла 1 раз на добу, добова доза не повинна перевищувати 50 мг / кг маси тіла. При визначенні дози доношених і недоношених дітей відмінностей немає.

Цефтріаксон протипоказаний новонародженим віком ≤ 28 днів при необхідності (чи очікуваній необхідності) лікування внутрішньовенними розчинами, які містять кальцій, у тому числі постійні внутрішньовенні вливання, які містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону (див. розділ «Протипоказання»).

Новонароджені і діти до 12 років 20-80 мг / кг маси тіла 1 раз на добу.

Дітям з масою тіла більше 50 кг призначати дози для дорослих.

Внутрішньовенні дози 50 мг / кг або вище слід вводити шляхом інфузії протягом принаймні 30 хвилин. Дози, що перевищують 80 мг / кг маси тіла, не слід застосовувати через підвищений ризик жовчного преципітації.

Пацієнти літнього віку.

Для пацієнтів літнього віку, за умови належного функціонування нирок і печінки, корекція дози не потрібна.

Дозу і спосіб застосування слід визначати залежно від тяжкості інфекції, чутливості патогенного мікроорганізму та стану пацієнта. У більшості випадків задовільні терапевтичні результати можуть бути отримані при застосуванні препарату 1 раз на добу.

Тривалість терапії залежить від перебігу захворювання. Як прийнято при терапії антибіотиками, застосування препарату Цефтриаксон слід продовжувати принаймні протягом 48-72 годин після зникнення у пацієнта лихоманки або після отримання результату, що свідчить про бактеріальної ерадикації.

Дослідження показали, що відносно багатьох грамнегативних бактерій існує синергізм між цефтриаксоном і аміноглікозидами. Незважаючи на те, що підвищену ефективність таких комбінацій не завжди можна передбачити, її слід мати на увазі при наявності тяжких, загрозливих для життя інфекцій, викликаних Pseudomonas aeruginosa . Через фізичну несумісність цефтриаксону та аміноглікозидів їх слід вводити окремо в рекомендованих дозах.

Дозування в особливих випадках.

При бактеріальному менінгіті у немовлят і дітей до 12 років лікування починати з дози 100 мг / кг (але не більше 4 г) 1 раз на добу. Як тільки збудник буде ідентифікований, його чутливості дозу можна відповідно зменшити. Найкращі результати досягалися при такій тривалості лікування:

Бореліоз Лайма дорослим і дітям-50 мг / кг (вища добова доза — 2 г) 1 раз на добу протягом 14 днів.

Для лікування гонореї (спричиненої утворюючими та пеніциліназонеутворюючими штамами) рекомендується призначати разову дозу 250 мг внутрішньом’язово.

Профілактика інфекцій в хірургії.

Для профілактики післяопераційних інфекцій при контамінованих або потенційно контамінованих хірургічних втручаннях рекомендується — залежно від ступеня небезпеки зараження — вводити разову дозу 1-2 г цефтриаксону за 30-90 хв до початку операції. При операціях на товстій і прямій кишці добре зарекомендувало себе одночасне введення цефтриаксону і одного з 5-нітроімідазолів, наприклад, орнідазолу.

Порушення функції нирок і печінки.

У хворих з порушеннями функції нирок немає необхідності знижувати дозу в тому випадку, якщо функція печінки залишається нормальною. Тільки у разі ниркової недостатності у передтермінальній стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл / хв) добова доза не повинна перевищувати 2 г.

Хворим , які перебувають на діалізі, немає необхідності в додатковому введенні препарату після діалізу. Слід однак контролювати концентрацію цефтриаксону в сироватці крові, так як у цих хворих може знижуватися швидкість виведення. Добова доза препарату у хворих, які перебувають на діалізі, не повинен перевищувати 2 г.

У хворих з порушеннями функції печінки немає необхідності зменшувати дозу, якщо функція нирок залишається нормальною.

При одночасному тяжкому порушенні функції нирок і печінки слід регулярно визначати концентрацію цефтриаксону у плазмі крові та проводити корекцію дози препарату у разі необхідності, оскільки рівень виведення у таких пацієнтів може знижуватися.

Відновлені розчини слід використовувати відразу після приготування.

Для ін’єкції 1 г розчиняти в 3,5 мл 1% розчину лідокаїну; ін’єкцію робити в центр великого м’яза. Слід вводити не більше 1 г в одну ділянку.

Якщо лідокаїн застосовують як розчинник, отриманий розчин ніколи не слід вводити (див розділ «протипоказання»). Для детальної інформації необхідно ознайомитися з інструкцією із застосування лідокаїну.

Застосування лідокаїну передбачає попереднє проведення проби для визначення індивідуальної чутливості до цього лікарського засобу.

Для внутрішньовенної ін’єкції розчиняють 1 г цефтриаксону у 10 мл води для ін’єкцій вводити повільно (2-4 хвилини).

Внутрішньовенне вливання повинно тривати не менше 30 хвилин. Для приготування розчину для вливання розчиняють 2 г препарату в 40 мл одного з наступних інфузійних розчинів, вільних від іонів кальцію: 0,9% хлорид натрію, 0,45% хлорид натрію + 2,5% глюкоза, 5% глюкоза, 10% глюкоза , 6% декстран у розчині глюкози 5%, 6-10% гідроксиетилкрохмалю, вода для ін’єкцій. Враховуючи можливу несумісність, розчини, що містять цефтриаксон, не можна змішувати з розчинами, що містять інші антибіотики, як при приготуванні, так і при введенні.

Однак 2 г цефтриаксону 1 г орнідазолу фізично і хімічно сумісні в 250 мл фізіологічного розчину натрію хлориду або розчину глюкози.

Не можна використовувати розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, для розчинення цефтриаксону у флаконах або для розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення у зв’язку з ймовірністю утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також може відбуватися при змішуванні цефтриаксону з розчинами, що містять кальцій в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Препарат не можна одночасно вводити з розчинами, що містять кальцій, у тому числі з тривалими інфузіями, які містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування. Однак, за винятком новонароджених, цефтриаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, якщо інфузійну систему ретельно промити між інфузіями сумісним розчином (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Інфекції: мікоз статевих шляхів, можлива суперінфекція різної локалізації, викликана дріжджами, грибками або іншими резистентними мікроорганізмами.

З боку системи крові та лімфатичної системи: нейтропенія, лейкопенія, гранулоцитопенія, еозинофілія, тромбоцитопенія, анемія (включаючи гемолітичну анемії), пролонгація ПВ, порушення коагуляції, агранулоцитоз. Під час тривалого лікування слід регулярно контролювати картину крові.

З боку імунної системи: анафілактичний шок, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, гіперчутливість.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, судоми.

цефтриаксон від простатиту

З боку органів слуху та рівноваги: вертиго.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: бронхоспазм.

З боку травного тракту: стоматит, глосит, неоформлений кал або діарея, нудота, блювання, панкреатит (можливо, викликаний обструкцією жовчних проток). Такі побічні реакції, як правило, легкі і часто зникають протягом або після припинення лікування. Псевдомембранозний коліт, в основному викликаний Clostridium difficile. Більшість з цих хворих мали фактори ризику застою в жовчовивідних шляхах, наприклад, лікування в анамнезі, важкі захворювання і повністю парентеральне харчування.

При цьому не можна виключати роль преципітатів, що утворилися під дією цефтриаксону в жовчовивідних шляхах, в розвитку панкреатиту.

З боку травної системи: збільшення кількості ферментів печінки у сироватці крові (АСТ, АЛТ, ЛФ), ядерна жовтяниця. Спостерігалася преципітація цефтриаксону кальцієвої солі в жовчному міхурі, найчастіше у пацієнтів, які отримували лікування дозами, що перевищують рекомендовану стандартну дозу. У дітей у проспективних дослідженнях при внутрішньовенному застосуванні препарату спостерігалася різна частота утворення преципітату, у деяких дослідженнях-понад 30%. Частота утворення преципітату менша при проведенні повільної інфузії (20-30 хвилин). Цей ефект, як правило, асимптоматичний, але в рідкісних випадках преципітація супроводжується такими клінічними симптомами як біль, нудота і блювота. У цих випадках рекомендується симптоматичне лікування. Преципітація, як правило, є оборотною після відміни цефтриаксону.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: алергічні шкірні реакції, такі як висип, у т. ч. макулопапульозні, кропив’янка, алергічний дерматит, свербіж, набряк. Мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла / токсичний епідермальний некроліз, гострий генералізований екзематозна пустульоз.

З боку сечовидільної системи: олігурія, глюкозурія, гематурія. Преципітат у нирках, переважно у віці від 3 років, яких лікували високими добовими дозами (80 мг / кг / добу і більше) або загальними дозами, що перевищують 10 г, а також з іншими факторами ризику, такими як дегідратація або іммобілізація. Утворення преципітату у нирках є оборотним після відміни цефтриаксону. У зв’язку з цим повідомлялося про анурію і порушення функції нирок.

Загальні порушення: озноб, пірексія.

Реакції у місці введення: може розвиватися флебіт та біль у місці ін’єкції після введення, що можна мінімізувати повільною ін’єкцією протягом принаймні 2-4 хвилин. Ін’єкція без застосування лідокаїну болюча.

Вплив на результати лабораторних показників: підвищення рівня креатиніну в крові, хибнопозитивний тест Кумбса. Як і інші антибіотики, цефтриаксон може спричиняти хибнопозитивний результат проби на галактоземію. Хибнопозитивні результати можуть бути отримані і при визначенні глюкози в сечі, тому під час лікування цефтриаксоном-Дарниця глюкози в, у разі необхідності, слід визначати лише ферментним методом.

Взаємодія з кальцієм.

Рідкісні випадки тяжких побічних реакцій, іноді з летальним наслідком, зареєстровані у недоношених та доношених новонароджених (віком.

Зареєстровані випадки утворення преципітатів у нирках, переважно у віці від 3 років, які отримували великі добові дози препарату (наприклад ≥ 80 мг / кг / добу) або загальні дози більше 10 г, а також які мали додаткові фактори ризику (наприклад, обмежене споживання рідини або постільний режим). Ризик утворення преципітатів зростає у пацієнтів, позбавлених рухливості або у хворих у стані зневоднення. Преципітати можуть супроводжуватися симптомами або бути безсимптомні, можуть призводити до ниркової недостатності і анурії, і зникають після припинення застосування цефтриаксону (див. Розділ «Особливості застосування»).

Зареєстровані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону у жовчному міхурі, переважно у пацієнтів, яким препарат вводили в дозах, що перевищують стандартну рекомендовану дозу. У дітей, за даними проспективних досліджень, частота утворення преципітатів при внутрішньовенному введенні препарату була різною — в деяких дослідженнях 30%. При повільному введенні препарату (протягом 20-30 хвилин) частота утворення преципітатів, очевидно, нижче. Утворення преципітатів зазвичай не супроводжується симптомами, але в рідкісних випадках виникали такі клінічні симптоми, як біль, нудота і блювота. У таких випадках рекомендується симптоматичне лікування. Після відміни цефтриаксону преципітати зазвичай зникають (див. розділ «Особливості застосування»).

Симптоми: можливі гарячка, лейкопенія, тромбоцитопенія, гостра гемолітична анемія, шкірні, шлунково-кишкові реакції та реакції печінки, задишка, ниркова недостатність, стоматит, анорексія, тимчасова втрата слуху, втрата орієнтації у просторі.

Лікування: проводять симптоматичну і підтримуючу терапію. Специфічного антидоту немає. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз неефективні.

Застосування в період вагітності та годування груддю.

Вагітність.

Цефтриаксон проникає через плацентарний бар’єр. Існують обмежені дані щодо застосування цефтриаксону вагітним жінкам. Дослідження на тваринах не свідчать про безпосередню або непрямий шкідливий вплив на ембріон / плід, і постнатальний розвиток. Під час вагітності, особливо в першому триместрі, цефтриаксон можна застосовувати, тільки якщо користь перевищує ризик.

Годування груддю.

Цефтриаксон проникає у грудне молоко у низьких концентраціях, але при застосуванні препарату у терапевтичних дозах не очікується жодного впливу на грудних немовлят. Однак не можна виключати ризик розвитку діареї і грибкової інфекції слизових оболонок. Слід враховувати можливість сенсибілізації. Потрібно прийняти рішення про припинення годування груддю або відмови від застосування цефтріаксону з урахуванням користі від грудного вигодовування для дитини і користі від терапії для жінки.

У дослідженнях репродуктивної функції не було виявлено ознак небажаного впливу на чоловічу або жіночу фертильність.

Препарат застосовують дітям згідно з дозуванням, вказаним у розділі «Спосіб застосування та дози».

Як і при застосуванні всіх бета-лактамних антибіотиків, повідомлялося про випадки серйозних реакцій гіперчутливості, іноді з летальним результатом (див. Розділ «Побічні реакції»). У разі тяжких реакцій гіперчутливості застосування цефтріаксону слід негайно припинити та вжити відповідних невідкладних заходів. Перед початком лікування слід встановити, чи є у пацієнта в анамнезі тяжкі реакції гіперчутливості до цефтриаксону, інших цефалоспоринів або інших типів бета-лактамних коштів. Слід з обережністю застосовувати цефтриаксон пацієнтам з наявністю в анамнезі неважких гіперчутливості до інших бета-лактамних препаратів.

Зареєстровані випадки тяжких побічних реакцій з боку шкіри (синдром Стівенса-Джонсона або синдром Лайєлла / токсичний епідермальний некроліз), проте частота цих явищ невідома (див. розділ «Побічні реакції»).

Взаємодія з лікарськими засобами, що містять кальцій.

У недоношених і доношених немовлят у віці до 1 місяця описані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону в легенях і нирках з летальним результатом. Щонайменше одному з цих пацієнтів цефтриаксон і кальцій вводили в різний час і за різними внутрішньовенні інфузійні системи. Згідно з наявними науковими даними не зареєстровано підтверджених випадків утворення внутрішньосудинних преципітатів, крім як у новонароджених, яким вводили цефтриаксон та кальцієвмісні розчини або будь-які інші препарати, що містять кальцій. У дослідженнях іп vitro було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону порівняно з пацієнтами інших вікових груп.

При застосуванні цефтріаксону пацієнтам будь-якого віку препарат не можна змішувати або вводити одночасно з будь-якими розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, навіть при використанні різних інфузійних систем або введення препаратів у різні інфузійні ділянки. Однак пацієнтам у віці старше 28 днів цефтриаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, одна після одної, за умови введення препаратів через різні інфузійні системи в різні ділянки тіла або заміни або ретельної промивки інфузійної системи між введенням цих коштів фізіологічним сольовим розчином, щоб запобігти утворення преципітату. Пацієнтам, які потребують постійних інфузій кальцій вмісних розчинів для повного парентерального харчування (ППХ), медичні працівники можуть призначити альтернативні антибактеріальні засоби, застосування яких не пов’язане з подібним ризиком утворення преципітатів. Якщо застосування цефтріаксону пацієнтам, які потребують постійного живлення, визнано необхідним, розчини для ППХ і цефтриаксон можна вводити одночасно, хоча і з різних інфузійні системи та в різні ділянки тіла. Також введення розчинів для ППХ можна призупинити на час інфузії цефтріаксону і промити інфузійні системи між введенням розчинів (див. Розділи «Протипоказання», «Побічні реакції» та «Несумісність»).

Безпека та ефективність цефтриаксону у новонароджених, немовлят та дітей були встановлені для доз, описаних у розділі » Спосіб застосування та дози». У дослідженнях було показано, що цефтриаксон, як деякі інші цефалоспорини, може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові.

Препарат протипоказаний недоношеним і доношеним новонародженим, яким загрожує ризик розвитку білірубінової енцефалопатії (див. розділ «протипоказання»).

Иммуноопосредованных гемолітична анемія.

Випадки імуноопосередкованих гемолітичної анемії спостерігалися у пацієнтів, які отримували антибактеріальні засоби класу цефалоспоринів (див. розділ «побічні реакції»). Тяжкі випадки гемолітичної анемії, у тому числі з летальним наслідком, були зареєстровані у період лікування цефтриаксоном як у дорослих, так і у дітей.

Якщо під час застосування цефтриаксону у пацієнта виникає анемія, слід розглянути діагноз анемії, асоційованої із застосуванням цефалоспорину, і припинити застосування цефтріаксону до встановлення етіології захворювання.

При тривалому лікуванні слід регулярно проводити розгорнутий аналіз крові.

Цефтриаксон може збільшувати протромбіновий час. У зв’язку з цим при підозрі на дефіцит вітаміну К необхідно визначати протромбіновий час.

Коліт / надмірний ріст нечутливих мікроорганізмів.

Випадки коліту та псевдомембранозного коліту, асоційованих із застосуванням антибактеріальних засобів, що були зареєстровані на тлі застосування майже всіх антибактеріальних засобів, у тому числі цефтриаксону. Тяжкість цих захворювань може коливатися від легкої до загрозливої життя. Тому важливо враховувати можливість такого діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування цефтріаксону виникла діарея (див. Розділ «Побічні реакції»). Слід обміркувати припинення терапії цефтриасконом та застосування відповідних засобів проти Clostridium difficile . Лікарські засоби, що пригнічують перистальтику, застосовувати не слід.

Як і при застосуванні інших антибактеріальних засобів, можуть виникати суперінфекції, спричинені нечутливими до препарату мікроорганізмами (ентерококи і штами Candida ).

Цефтриаксон потрібно з обережністю застосовувати пацієнтам зі шлунково-шлунковими захворюваннями в анамнезі, зокрема колітом.

Тяжка ниркова та печінкова недостатність.

У разі тяжкої ниркової і печінкової недостатності рекомендується ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності препарату (див. Розділ «Спосіб застосування та дози»). Слід проявляти обережність при застосуванні цефтриаксону хворим з нирковою недостатністю, які одночасно отримують аміноглікозиди та діуретики.

Вплив на результати серологічних досліджень.

При застосуванні цефтриаксону тест Кумбса може давати хибнопозитивні результати. Також препарат може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на наявність галактоземії (див. розділ «побічні реакції»).

При визначенні глюкози в сечі Неферментний методами можуть бути отримані хибнопозитивні результати. При призначенні цефтриаксону рівні глюкози в сечі слід визначати за допомогою ферментних методів аналізу (див. розділ «побічні реакції»).

Кожен грам препарату містить 3,6 ммоль натрію. Це слід враховувати пацієнтам, які дотримуються дієти з контрольованим вмістом натрію.

Спектром антибактеріальної активності.

Цефтріаксон має обмежений спектр антибактеріальної активності і може бути непридатним для застосування в якості монотерапії при лікуванні певних типів інфекції, крім випадків, коли збудник вже підтверджений (див. Розділ «Спосіб застосування та дози»). У разі полімікробних інфекцій, коли серед підозрюваних збудників є резистентні до цефтриаксону мікроорганізми, слід розглянути застосування додаткових антибіотиків.

Якщо в якості розчинника застосовують розчин лідокаїну, цефтриаксон можна вводити тільки внутрішньом’язово. Перед введенням препарату слід обов’язково врахувати протипоказання до застосування лідокаїну, застереження та іншу відповідну інформацію, наведену в інструкції для медичного застосування лідокаїну (див. Розділ «Протипоказання»). При внутрішньом’язових ін’єкціях відразу ж після уколу рекомендується витягти поршень шприца (не повинна з’являтися кров), щоб переконатися, що голка не потрапила в кровоносну судину. Слід використовувати свіжоприготовані розчини.

Розчин лідокаїну в якому разі не можна вводити внутрішньовенно.

У разі наявності на сонограмі тіней, слід врахувати можливість утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону. Затінення, помилково вважалися жовчними каменями, спостерігалися на сонограмі жовчного міхура, і частота їх виникнення зростала при застосуванні цефтріаксону в дозі 1 г / добу і вище. Особливої обережності слід дотримуватися при застосуванні препарату у дітей. Дітям не слід застосовувати дози, що перевищують 80 мг / кг маси тіла, так як підвищується ризик утворення жовчного преципітату. Такі преципітати зникають після припинення терапії цефтриаксоном. У рідкісних випадках утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону супроводжувалося симптоматикою. При наявності симптомів рекомендується консервативне нехірургічне лікування, і лікар повинен прийняти рішення про припинення застосування препарату, спираючись на результати оцінки користі-ризику конкретного випадку (див. Розділ «Побічні реакції»).

Випадки панкреатиту, можливо спричинені непрохідністю жовчних шляхів, були зареєстровані у пацієнтів, які отримували цефтриаксон (див. розділ «побічні реакції»). Більшість з таких пацієнтів мали фактори ризику розвитку холестазу і утворення біліарного сладжа, такі як попередня значна терапія, важка хвороба і повне парентеральне харчування. Не можна виключати, що ініціюючим або додатковим фактором розвитку цього порушення може бути утворення у жовчних шляхах преципітатів внаслідок застосування цефтриаксону.

Зареєстровані випадки утворення ниркових каменів, зникали після відміни цефтриаксону (див. Розділ «Побічні реакції»). У разі наявності симптомів слід зробити ультразвукове обстеження. Рішення про застосування препарату пацієнтам з наявністю в анамнезі ниркових каменів або гіперкальціурії приймає лікар, спираючись на результати оцінки користі-ризику в кожному конкретному випадку.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Відповідні дослідження не проводилися. У зв’язку з можливістю виникнення побічних реакцій, як запаморочення, цефтріаксон може впливати на здатність керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

цефтриаксон від простатиту

Розчинники, які містять кальцій , такі як розчин Рінгера чи розчин Гартмана, не слід використовувати для відновлення препарату у флаконах чи для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися преципітат. Преципітати кальцієвої солі цефтриаксону також можуть утворюватися при змішуванні цефтриаксону з кальцієвмісними розчинами в одній інфузійній системі. Цефтріаксон не можна вводити одночасно з розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, у тому числі з кальцій вмісних розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального живлення, за допомогою Y-подібної системи. Однак інших пацієнтів, крім новонароджених, цефтриаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити систему сумісної рідиною. У дослідженнях іп vitro з використанням плазми пуповинної крові дорослих і новонароджених було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтриаксону (див. Розділи «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання», «Особливості застосування», «Побічні реакції») .

Аміноглікозиди. Існують суперечливі дані щодо потенційного посилення токсичної дії аміноглікозидів на нирки при їх застосуванні з цефалоспоринами. У таких випадках слід ретельно дотримуватися рекомендацій щодо моніторингу рівня аміноглікозидів (та функції нирок) в клінічній практиці.

Нестероїдні протизапальні засоби, антиагреганти, антагоністи вітаміну К (наприклад, варфарин) підвищення можливості кровотечі.

Сумісне застосування препарату з пероральними антикоагулянтами може посилювати ефект проти вітаміну К і ризик кровотечі. Рекомендується часто перевіряти міжнародне нормалізоване відношення та належним чином коригувати дозу антивітамінів до як під час, так і після терапії цефтриаксоном (див. розділ «побічні реакції»).

Петльові діуретики та нефротоксичні препарати — підвищується ризик нефротоксичності.

Бактеріостатичні антибіотики (хлорамфенікол, тетрациклін): знижують бактерицидний ефект цефтриаксону. У дослідженні in vitro при застосуванні хлорамфеніколу у поєднанні з цефтриаксоном спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значимість цих даних невідома.

Гормональні контрацептиви: знижується ефективність гормональних контрацептивів, тому рекомендується використовувати додаткові (негормональні) методи контрацепції під час лікування та протягом 1 місяця після його завершення.

Інші бета-лактамні антибіотики: можливість розвитку перехресних алергічних реакцій.

Після застосування етанолу одразу після прийому цефтриаксону не спостерігалося ефектів, схожих на дію дисульфіраму.

Цефтриаксон не містить N-метилтіотетразольну групу, яка могла призвести до непереносимості етанолу або кровотечі, власне деяким іншим цефалоспоринам.

Пробенецид: не впливає на канальцеву секрецію цефтриаксону (на відміну від інших цефалоспоринів).

Як і інші антибіотики, цефтриаксон може знижувати терапевтичний ефект вакцини проти тифу, однак такий ефект поширюється тільки на ослаблений штам Ty21 .

Розчин Цефтриаксон не слід змішувати або вводити одночасно з іншими антимікробними препаратами у зв’язку з фармацевтичною несумісністю.

Цефтриаксон несумісний і його не можна змішувати з амзакрином , ванкоміцином , флуконазолом і аміноглікозидами .

Цефтриаксон-парентеральний цефалоспориновий антибіотик III покоління з пролонгованою дією.

Мікробіологія. Бактерицидна активність цефтриаксону зумовлена пригніченням синтезу клітинних мембран. Цефтриаксон Активний in vitro щодо більшості грамнегативних та грампозитивних мікроорганізмів. Цефтриаксон характеризується дуже великою стійкістю до більшості b-лактамаз (як пеніциліназ, так і цефалоспориназ) грампозитивних і грамнегативних бактерій. Цефтриаксон активний відносно таких мікроорганізмів in vitro і при клінічних інфекціях (див. Розділ «Показання»):

Грампозитивні аероби. Staphylococcus aureus ( метицилиночутливий), коагулазо-негативні стафілококи, Streptococcus pyogenes (β-гемолітичний, групи А), Streptococcus agalactiae (β-гемолітичний, групи В), β-гемолітичні стрептококи (групи ні А, ні В), Streptococcus viridans, Streptococcus pneumoniae. Стійкі до метициліну Staphylococcus spp. резистентні до цефалоспоринів, у тому ж числі до цефтриаксону. Також Enterococcus faecalis, Enterococcus faecium і Listeria monocytogenes проявляють стійкість до цефтриаксону.

Аеробні Грамнегативні. Інфекціями, викликаними Acinetobacter lwoffi, інфекціями, викликаними Acinetobacter anitratus (головним чином А. baumanii ) * Аеромоноз hydrophila, Alcaligenes faecalis, Alcaligenes odorans , алкагеноподибни бактерії, боррелий burgdorferi сенсі, Capnocytophaga SPP.і, Citrobacter different (у тому числі C. amalonaticus), Citrobacter freundii * Escherichia coli, Enterobacter aerogenes * Enterobacter Римської імперії*, Enterobacter spp. (інші) * Haemophilus ducreyi, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae , Copenhagen channel , Klebsiella oxytoca , Klebsiella pneumoniae**, Moraxella catarrhalis (раніше називалися branhamella catarrhalis), Moraxella osloensis, Moraxella spp . (інші), morganella morganii, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Pasteurella multocida, plesiomonas Shigelloides, Proteus Wonderful , Proteus Penneri * Proteus Common * , Pseudomonas fluorescence * , Pseudomonas spp. (інші) * Провіденс rettgeri * , Провіденс СПП. (інші), сальмонели, сальмонелл. (нетифоидни), Serratia marcescens * , Serratia spp. (інші) * шигели СПП., Холерний СПП., Yersinia enterocolitica, Yersinia spp. (інший.)

* Деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтриаксону, головним чином, внаслідок утворення β-лактамаз, що кодуються хромосомами.

** Деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтриаксону внаслідок утворення ряду плазмід-опосередкованих β-лактамаз.

Багато з штамів вищевказаних мікроорганізмів, які мають множинну стійкість до таких антибіотиків як амінопеніцилін і уреідопеніциліни, цефалоспорини першого і другого покоління, аміноглікозиди, чутливі до цефтриаксону. Treponema pallidum чутлива до цефтриаксону in vitro і в дослідах на тваринах. Клінічні випробування показують, що цефтриаксон ефективний для лікування первинного і вторинного сифілісу, за винятком клінічних штамів P. Aeruginosa, стійких до цефтриаксону.

Анаероби. Bacteroides spp. (чутливі до жовчі) * Clostridium spp. (крім C. difficile ), Fusobacterium nucleatum, Fusobacterium spp. (інші), Gaffkia anaerobica (раніше називалися Peptococcus ), Peptostreptococcus spp.

* Деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтриаксону внаслідок утворення β-лактамаз.

Багато з штамів Bacteroides spp., Що продукують b-лактамази (зокрема B. Fragilis), стійкі до цефтриаксону. Стійкий Clostridium difficile.

Чутливість до цефтриаксону можна визначати методом дисків або методом серійних розведень на агарі або бульйоні, використовуючи стандартну методику, подібну до тієї, яку рекомендує Національний комітет клінічних лабораторних стандартів (НККЛС). Для цефтриаксону НККЛС встановив такі критерії оцінки результатів випробувань:

ЦЕФТРИАКСОН.

Перегляньте наш каталог ліків, в якому 100% зареєстрованих лікарських засобів в Україні!

ІНСТРУКЦІЯ.

для медичного застосування препарату.

1 флакон містить цефтриаксону натрію у перерахуванні на цефтриаксон 0,5 г або 1 г.

Лікарська формаПорошок для розчину для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Цефалоспорини. Цефтриаксон. Код АТС J01D D04.

Клінічні характеристики.

Показання. Лікування інфекцій, збудники яких чутливі до цефтриаксону:

інфекції дихальних шляхів, особливо пневмонія, а також інфекції вуха, горла і носа; інфекції органів черевної порожнини (перитоніт, інфекції жовчовивідних шляхів і травного тракту); інфекції нирок і сечовивідних шляхів (пієліт, гострий і хронічний пієлонефрит, цистит, простатит, епідидиміт); інфекції статевих органів, включаючи гонорею; сепсис; інфекції кісток, суглобів, м’яких тканин, шкіри, а також ранові інфекції; інфекції у хворих з ослабленим імунним захистом; менінгіт; дисемінований бореліоз Лайма (ранні і пізні стадії захворювання).

Передопераційна профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях на органах травного тракту, жовчовивідних шляхах, сечовивідних шляхах і під час гінекологічних процедур, але лише у випадках потенційної чи відомої контамінації.

При призначенні препарату необхідно дотримуватись офіційних рекомендацій щодо антибіотикотерапії і рекомендацій щодо профілактики антибіотикорезистентності.

Протипоказання. Підвищена чутливість до цефалоспоринів, пеніцилінів/інших β-лактамних антибіотиків в анамнезі, до лідокаїну/інших амідних місцевоанестезуючих препаратів (якщо лідокаїн застосовувати як розчинник); застосування разом з кальційвмісними розчинами (розчин Рінгера тощо) і введення останніх протягом 48 годин після введення препарату.

Обмеження щодо застосування препарату у педіатричній практиці наведені у розділі «Діти».

Спосіб застосування і дози. Дорослі і діти віком від 12 років: зазвичай призначають 1-2 г препарату 1 раз на добу (кожні 24 години). При тяжких інфекціях або інфекціях, збудники яких мають лише помірну чутливість до цефтриаксону, добову дозу можна збільшувати до 4 г.

Новонароджені (до 2 тижнів): 20-50 мг/кг маси тіла 1 раз на добу. Зважаючи на недорозвиненість ферментної системи, добова доза не має перевищувати 50 мг/кг. При визначенні дози препарату для доношених і недоношених дітей відмінностей немає.

Новонароджені (від 15 днів) і діти віком до 12 років: 20-80 мг/кг 1 раз на добу. Дітям з масою тіла понад 50 кг призначати дози як для дорослих.

Внутрішньовенні дози 50 мг/кг або вищі слід вводити шляхом інфузії протягом принаймні 30 хвилин.

Хворі літнього віку.

Хворим літнього віку корекція дози не потрібна.

Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. Як прийнято при терапії антибіотиками, хворим слід продовжувати застосовувати препарат ще протягом як мінімум 48-72 годин після того, як температура нормалізується та аналізи покажуть відсутність збудників.

Відносно багатьох грамнегативних бактерій існує синергізм між цефтриаксоном і аміноглікозидами. Незважаючи на те, що підвищену ефективність таких комбінацій не завжди можна передбачити, їі слід мати на увазі при наявності тяжких, загрозливих для життя інфекцій, спричинених Рsеudоmоnаs аеrugіnоsа . Через фізичну несумісність цефтриаксону та аміноглікозидів їх слід вводити окремо у рекомендованих дозах.

Дозування в особливих випадках.

При бактеріальному менінгіті у новонароджених і дітей віком від 15 днів до 12 років лікування розпочинати з дози 100 мг/кг (але не більше 4 г) 1 раз на добу. Як тільки збудник буде ідентифікований, а його чутливість визначена, дозу можна відповідно знизити. Найкращі результати досягаються при такій тривалості лікування: Neisseria meningitidis — 4 дні, Наеторhilиs іп f lиеnzае — 6 днів, Streptococcus рпеитопіае — 7 днів.

Бореліоз Лайма: дорослим і дітям — 50 мг/кг (найвища добова доза — 2 г) 1 раз на добу протягом 14 днів.

Для лікування гонореї (спричиненої штамами, що утворюють або не утворюють пеніциліназу) рекомендується призначати разову дозу 250 мг внутрішньом’язово.

Профілактика інфекцій у хірургії.

Для профілактики післяопераційних інфекцій у хірургії рекомендується, залежно від ступеня небезпеки зараження, вводити разову дозу 1-2 г препарату за 30-90 хвилин до початку операції. При операціях на товстій і прямій кишці добре зарекомендувало себе одночасне (але окреме) введення препарату і одного з 5-нітроімідазолів, наприклад орнідазолу.

Ниркова і печінкова недостатність.

Хворим із порушеннями функції нирок/печінки немає необхідності знижувати дозу, якщо функція печінки/нирок залишається нормальною. Лише у разі ниркової недостатності у передтермінальній стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза не має перевищувати 2 г. При одночасній тяжкій нирковій і печінковій недостатності слід регулярно визначати концентрацію цефтриаксону у плазмі крові і проводити корекцію дози препарату у разі необхідності.

Хворі, які перебувають на гемодіалізі, не потребують додаткового введення препарату після діалізу. Слід, однак, контролювати концентрацію цефтриаксону у сироватці крові щодо можливої корекції дози, оскільки у цих хворих може знижуватися швидкість виведення. Добова доза препарату хворим, які перебувають на гемодіалізі, не має перевищувати 2 г.

Розчини готують безпосередньо перед їх застосуванням.

Свіжоприготовлені розчини зберігають свою фізичну і хімічну стабільність протягом 6 годин при кімнатній температурі (або протягом 24 годин при температурі 2-8 °С). Залежно від концентрації і тривалості зберігання колір розчинів може варіювати від блідо-жовтого до бурштинового. Ця властивість активної речовини не впливає на ефективність або переносимість препарату.

Для внутрішньом’язової ін’єкції 1 г розчинити у 3,5 мл 1 % розчину лідокаїну, ін’єкцію робити глибоко у сідничний м’яз. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну сідницю.

Розчин, що містить лідокаїн, не можна вводити внутрішньовенно.

Для внутрішньовенної ін’єкції розчинити 1 г препарату у 10 мл стерильної води для ін’єкцій; вводити внутрішньовенно повільно (2-4 хв).

Внутрішньовенна інфузія має тривати не менше 30 хв. Для приготування розчину для введення розчинити 2 г препарату у 40 мл одного з нижчезазначених інфузійних розчинів, вільних від іонів кальцію: 0,9 % натрію хлорид, 0,45 % натрію хлорид + 2,5 % глюкоза, 5% глюкоза, 10 % глюкоза, 6 % декстран у розчині глюкози 5 %, 6-10 % гідроксиетильований крохмаль, вода для ін’єкцій. Зважаючи на можливу несумісність, розчини, що містять препарат, не можна змішувати з розчинами, що містять інші антибіотики, як при приготуванні, так і при введенні.

Побічні реакції. Зазвичай препарат добре переноситься. При його застосуванні можливе виникнення нижчезазначених побічних реакцій, які регресували спонтанно або після відміни препарату.

Інфекції: мікоз статевих шляхів, вторинні грибкові інфекції та інфекції, спричинені резистентними мікроорганізмами.

З боку системи крові і лімфатичної системи: еозинофілія, нейтропенія, лейкопенія, гранулоцитопенія, анемія (у т. ч. гемолітична), тромбоцитопенія, незначне подовження протромбінового часу, розлади коагуляції, підвищення рівня креатиніну у сироватці крові. Дуже рідко спостерігалися випадки агранулоцитозу (

Цефтриаксон інструкція і ціни.

Прочитайте інструкцію для препарату Цефтриаксон і вибирайте потрібну вам різновид. Ми розміщуємо всі ліки за найнижчою знайденою нами ціною у всіх аптеках.

Цефтриаксон пір. д/р-ра д/ін. 0,5 г фл. №10.

Київмедпрепарат, ВАТ (Україна, Київ)

Цефтриаксон пір. д/р-ра д/ін. 1 р.

Лекхім-Харків ЗАТ (Україна, Харків)

Цефтриаксон пір. д/р-ра д/ін. 1 г фл. №10.

Київмедпрепарат, ВАТ (Україна, Київ)

Цефтріаксон-бхфз пір. д/р-ра д/ін. 1000 мг фл.

Борщагівський ХФЗ ПАТ (Україна, Київ)

Цефтріаксон-бхфз пір. д/р-ра д/ін. 500 мг фл., в пачці.

Борщагівський ХФЗ ПАТ (Україна, Київ)

Цефтриаксон-дарниця пір. д/р-ра д/ін. 0,5 г фл. №5.

Дарница ЧАО (Україна, Київ)

Цефтриаксон-дарниця пір. д/р-ра д/ін. 0,5 г фл., з розч. в амп. 5 мл.

Дарница ЧАО (Україна, Київ)

Цефтриаксон-дарниця пір. д/р-ра д/ін. 1 г фл.

цефтриаксон від простатиту

Дарница ЧАО (Україна, Київ)

Цефтриаксон-дарниця пір. д/р-ра д/ін. 1 г фл. №40.

Дарница ЧАО (Україна, Київ)

Цефтриаксон-дарниця пір. д/р-ра д/ін. 1 г фл. №5.

Дарница ЧАО (Україна, Київ)

Цефтриаксон пір. д/ін. 1 г фл., з 1% лідокаїном амп. 3,5 мл.

Лекхім-Харків ЗАТ (Україна, Харків)

Цефтриаксон пір. д/п ін. р-ра 1000 мг фл.

J. Duncan Healthcare (Індія)

Цефтриаксон пір. д/р-ра д/ін. 0,5 г фл.

Київмедпрепарат, ВАТ (Україна, Київ)

Цефтриаксон пір. д/р-ра д/ін. 0,5 г фл. №5.

Здоровье ТОВ (Україна, Харків)

Цефтриаксон пір. д/р-ра д/ін. 1 г фл.

цефтриаксон від простатиту

Київмедпрепарат, ВАТ (Україна, Київ)

Цефтриаксон пір. д/р-ра д/ін. 1 г №5.

Лекхім-Харків ЗАТ (Україна, Харків)

2 товарів від 84.28 грн до 149.77 грн.

783.26 грн.

3 товарів від 944.87 грн до 967.23 грн.

Exir Pharmaceutical (Іран)

904.20 грн.

Цефтриаксон інструкція.

діюча речовина: цефтрiаксон;

1 флакон містить ц ефтрiаксону натрієвої солі стерильної, у перерахуванні на ц ефтрiаксон 0,5 г або 1 г .

Лікарська форма Порошок для розчину для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група Антибактеріальні засоби для системного застосування. Цефалоспорини. Цефтріаксон. Код АТС J01D D04.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами, у тому числі: інфекції дихальних шляхів (особливо пневмонія); інфекції ЛОР-органів; інфекції нирок і сечовивідних шляхів; інфекції статевих органів (включаючи гонорею); інфекції шкіри та м ¢ яких тканин; інфекції органів черевної порожнини (перитоніт, інфекції жовчовивідних шляхів та травного тракту); сепсис; інфекції кісток, суглобів, а також ранові інфекції; інфекції у хворих з ослабленим імунним захистом; менінгіт; дисемінований бореліоз Лайма (ранні та пізні стадії захворювання).

Передопераційна профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях на органах травного тракту, жовчовивідних шляхів, сечовивідних шляхів і під час гінекологічних процедур, але лише у випадках потенційної чи відомої контамінації.

При призначенні цефтріаксону необхідно дотримуватися офіційних рекомендацій з антибіотикотерапії та, зокрема, рекомендацій з профілактики антибіотикорезистентності.

— Підвищена чутливість до цефалоспоринів (при наявності у хворого підвищеної чутливості до пеніциліну слід врахувати можливість перехресної алергічної реакції до цефтріаксону);

— вік недоношених дітей ≤ 41 тижня, враховуючи термін внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження);

— гіпербілірубінемія у новонароджених та недоношених (у зв’язку зі здатністю цефтріаксону витісняти білірубін із зв’язку з альбуміном сироватки крові, що може призвести до ризику розвитку енцефалопатії, спричиненої білірубіном).

Цефтріаксон протипоказаний для застосування новонародженим віком ≤ 28 днів при необхідності (чи очікуваній необхідності) лікування внутрішньовенними кальцієвмісними розчинами, у тому числі внутрішньовенні кальцієвмісні вливання, наприклад, парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком утворення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону.

Спосіб застосування та дози.

Цефтрiаксон застосовують внутрішньом’язово та внутрішньовеннo.

Дорослі і діти віком старше 12 років: зазвичай призначають 1- 2 г цефтріаксону 1 раз на добу (кожні 24 години). При тяжких інфекціях або інфекціях, збудники яких мають лише помірну чутливість до цефтріаксону, добову дозу можна збільшувати до 4 г .

Новонароджені (до 2 тижнів): 20-50 мг/кг маси тіла 1 раз на добу. Добова доза не має перевищувати 50 мг/кг маси тіла. При визначенні дози препарату для доношених і недоношених дітей відмінностей немає.

Новонароджені та діти віком від 15 днів до 12 років: 20-80 мг/кг маси тіла 1 раз на добу.

Дітям з масою тіла понад 50 кг призначають дози для дорослих. Внутрішньовенні дози 50 мг/кг або вищі дози слід вводити шляхом інфузії протягом принаймні 30 хвилин.

Хворі літнього віку. Хворим літнього віку корекція дози не потрібна.

Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. Як прийнято при терапії антибіотиками, хворим слід продовжувати приймати цефтріаксон ще протягом як мінімум 48-72 годин після того, як температура нормалізується і аналізи покажуть відсутність збудників.

Комбінована терапія. Відносно багатьох грамнегативних бактерій існує синергізм між цефтріаксоном і аміноглікозидами. Незважаючи на те, що підвищену ефективність таких комбінацій не завжди можна передбачити, її слід мати на увазі при наявності тяжких, загрозливих для життя інфекцій, спричинених Pseudomonas aeruginosa . Через фізичну несумісність цефтріаксону та аміноглікозидів їх слід вводити окремо у рекомендованих дозах.

Дозування в особливих випадках.

цефтриаксон від простатиту

При бактеріальному менінгіті у немовлят і дітей віком від 15 днів до 12 років лікування розпочинають з дози 100 мг/кг (але не більше 4 г ) 1 раз на добу. Як тільки збудник буде ідентифікований, а його чутливість визначена, дозу можна відповідно знизити. Найкращі результати досягалися при такій тривалості лікування:

Бореліоз Лайма : дорослим та дітям – 50 мг/кг (найвища добова доза – 2 г ) 1 раз на добу протягом 14 днів.

Для лікування гонореї (спричиненої продукуючими і непродукуючими пеніциліназу штамами) рекомендується призначати разову дозу 250 мг внутрішньом’язово.

Для профілактики післяопераційних інфекцій у хірургії рекомендується залежно від ступеня небезпеки зараження вводити разову дозу 1- 2 г цефтріаксону за 30-90 хвилин до початку операції. При операціях на товстій і прямій кишці добре зарекомендувало себе одночасне (але окреме) введення цефтріаксону і одного з 5-нітроімідазолів, наприклад, орнідазолу.

Ниркова та печінкова недостатність. Хворим із порушеннями функції нирок немає необхідності знижувати дозу у тому випадку, якщо функція печінки залишається нормальною. Лише у разі ниркової недостатності у передтермінальній стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза не має перевищувати 2 г . Хворим із порушеннями функції печінки немає необхідності знижувати дозу у тому випадку, якщо функція нирок залишається нормальною. При одночасній тяжкій нирковій та печінковій недостатності слід регулярно визначати концентрацію цефтріаксону у плазмі крові та проводити корекцію дози препарату у разі необхідності. Для хворих, які знаходяться на гемодіалізі, немає потреби у додатковому введенні препарату після діалізу. Слід, однак, контролювати концентрацію цефтріаксону у сироватці крові щодо можливої корекції дози, оскільки у цих хворих може знижуватися швидкість виведення. Добова доза цефтріаксону для хворих, які знаходяться на гемодіалізі, не має перевищувати 2 г .

Готувати розчини необхідно безпосередньо перед їх застосуванням. Свіжоприготовлені розчини зберігають свою фізичну і хімічну стабільність протягом 6 годин при кімнатній температурі (або протягом 24 годин при температурі 2-8 ° С). Залежно від концентрації і тривалості зберігання колір розчинів може варіювати від блідо-жовтого до бурштинового. Ця властивість активної речовини не впливає на ефективність або переносимість препарату.

Для внутрішньом’язової ін’єкції 1 г розчиняють у 3,5 мл 1 % розчину лідокаїну; ін’єкцію роблять глибоко у сідничний м’яз. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну сідницю. Розчин, що містить лідокаїн, не можна вводити внутрішньовенно.

Для внутрішньовенної ін’єкції розчиняють 1 г цефтріаксону у 10 мл стерильної води для ін’єкцій; вводять внутрішньовенно повільно (2-4 хвилини).

Внутрішньовенне вливання має тривати не менше 30 хвилин. Для приготування розчину для вливання розчиняють 2 г цефтріаксону в 40 мл одного з таких інфузійних розчинів, вільних від іонів кальцію: 0,9 % хлорид натрію, 0,45 % хлорид натрію + 2,5 % глюкоза, 5 % глюкоза, 10 % глюкоза, 6 % декстран у розчині глюкози 5 %, 6-10 % гідроксиетильований крохмаль, вода для ін’єкцій. Зважаючи на можливу несумісність, розчини, які містять цефтріаксон, не можна змішувати з розчинами, що містять інші антибіотики, як при приготуванні, так і при введенні.

Не можна використостовувати розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера чи розчин Гартмана, для розчинення цефтріаксону у флаконах чи для розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення у зв’язку з вірогідністю утворення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону. Утворення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону також може відбуватися при змішуванні цефтріаксону з кальцієвмісними розчинами в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Цефтріаксон не можна одночасно вводити внутрішньовенно з кальцієвмісними розчинами, у тому числі з тривалими кальцієвмісними інфузіями, наприклад, парентеральне харчування (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Зазвичай цефтріаксон переноситься добре. При його застосуванні можливі такі побічні явища, що регресували спонтанно або після відміни препарату:

— інфекції: поширені — мікоз статевих шляхів, вторинні грибкові інфекції та інфекції, спричинені резистентними мікроорганізмами;

— з боку системи крові та лімфатичної системи: поширені — еозинофілія, лейкопенія, гранулоцитопенія, гемолітична анемія, тромбоцитопенія, збільшення протромбінового часу; рідко поширені — підвищення рівня креатиніну в сироватці крові; дуже рідко поширені — розлади коагуляції. Дуже рідко спостерігається агранулоцитоз ( 3 ), переважно після застосування загальної дози 20 г чи більше. Під час тривалого лікування слід регулярно контролювати картину крові;

— з боку травного тракту : поширені — діарея, нудота, блювання, стоматит, глосит; рідко поширені — панкреатит, що розвинувся, можливо, внаслідок обструкції жовчовивідних шляхів. Більшість із цих хворих мали фактори ризику застою у жовчовивідних шляхах, наприклад, лікування в анамнезі, тяжкі захворювання та повністю парентеральне харчування. При цьому у розвитку панкреатиту не можна виключати роль преципітатів, що утворилися під дією цефтріаксону у жовчовивідних шляхах; дуже рідко поширені — псевдомембранозний ентероколіт;

— з боку гепатобіліарної системи : дуже поширені — преципітати кальцієвої солі цефтріаксону у жовчному міхурі з відповідною симптоматикою у дітей, оборотний холелітіаз у дітей (зазначені явища рідко спостерігалися у дітей); поширені — збільшення рівня печінкових ферментів у сироватці крові (АСТ, АЛТ, лужної фосфатази);

— з боку шкіри і підшкірної клітковини : поширені — висипання, алергічний дерматит, свербіж, кропив’янка, набряки, екзантема; дуже рідко поширені — ексудативна мультиформна еритема (синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла);

— з боку сечовидільної системи : рідко поширені: олігурія, гематурія, глюкозурія; дуже рідко поширені — утворення конкрементів у нирках, головним чином у дітей віком від 3 років, які отримували великі добові дози препарату (≥ 80 мг/кг на добу), або кумулятивні дози понад 10 г , а також при наявності додаткових факторів ризику (обмежене вживання рідини, постільний режим). Утворення конкрементів у нирках може протікати безсимптомно або проявлятися клінічно, може спричинити ниркову недостатність, яка минає після припинення лікування цефтріаксоном;

— загальні розлади : рідко поширені — головний біль і запаморочення, пропасниця, озноб, а також анафілактичні або анафілактоїдні реакції. У поодиноких випадках спостерігаються запальні реакції стінки вени. Їх можна уникнути, застосовуючи повільну ін’єкцію (2-4 хвилини). Внутрішньом’язова ін’єкція без застосування лідокаїну болюча;

— вплив на результати лабораторних аналізів: у поодиноких випадках при лікуванні цефтріаксоном у хворих можуть відзначатися хибнопозитивні результати реакції Кумбса. Як і інші антибіотики, цефтріаксон може спричиняти хибнопозитивний результат проби на галактоземію. Хибнопозитивні результати можуть бути отримані і при визначенні глюкози у сечі, тому під час лікування цефтріаксоном глюкозурію, при необхідності, слід визначати лише ферментним методом.

У разі передозування гемодіаліз або перитонеальний діаліз не зменшить концентрації препарату. Специфічного антидоту не існує. Лікування передозування симптоматичне.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Цефтріаксон проникає крізь плацентарний бар ’ єр. Безпека застосування цефтріаксону жінкам у період вагітності не вивчалася. У малих концентраціях цефтріаксон проникає у грудне молоко. Тому при призначенні цефтріаксону годування груддю необхідно припинити.

Препарат застосовують дітям згідно з дозуванням, зазначеним у розділі «Спосіб застосування та дози».

Як і при застосуванні інших цефалоспоринів, при застосуванні цефтріаксону можливі анафілактичні реакції з летальним наслідком, навіть якщо у докладному анамнезі немає відповідних вказівок. При виникненні алергічних реакцій цефтріаксон слід одразу відмінити та призначити відповідне лікування.

Цефтріаксон може збільшувати протромбіновий час. У зв ’ язку з цим при підозрі на дефіцит вітаміну К необхідно визначати протромбіновий час.

На тлі застосування практично всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі і цефтріаксону, можливий розвиток діареї, асоційованої з Clostridium difficile , від легкого ступеня тяжкості до коліту з летальним наслідком. Антибактеріальні препарати змінюють нормальну флору товстого кишечнику, що призводить до надмірного росту Clostridium difficile . Clostridium difficile продукує токсини А та В, які сприяють розвитку діареї, асоційованої з Clostridium difficile . Штами Clostridium difficile , які надмірно продукують токсини, спричиняють підвищену захворюваність та летальність, оскільки ці інфекції можуть бути резистентними до антимікробних засобів та потребувати колектомії. Діарею, асоційовану з Clostridium difficile , необхідно виключити у всіх пацієнтів під час застосування антибіотиків. Необхідно зібрати детальний медичний анамнез, оскільки діарея, асоційована з Clostridium difficile , може виникати протягом двох місяців після закінчення застосування антибактеріальних засобів. При підозрі чи підтвердженні діареї, асоційованої з Clostridium difficile , необхідно відмінити антибіотикотерапію, яка не вливає на Clostridium difficile . За клінічними показаннями слід призначити відповідну кількість рідини та електролітів, білкових добавок, антибіотикотерапію, до якої чутлива Clostridium difficile , та хірургічне обстеження.

Протягом тривалого застосування цефтріаксону можливі труднощі у контролюванні нечутливих до препарату мікроорганізмів. У зв ’ язку з цим необхідний ретельний нагляд за пацієнтами. При розвитку суперінфекції необхідно вжити відповідних заходів.

Після застосування цефтріаксону у дозах, що перевищують стандартні рекомендовані, при ультразвуковому досліджені жовчного міхура можуть спостерігатись тіні, що помилково сприймаються за камені. Це преципітати кальцієвої солі цефтріаксону, що зникають після завершення чи припинення терапії цефтріаксоном. Подібні зміни рідко супроводжуються будь-якою симптоматикою. Але і в таких випадках рекомендується лише консервативне лікування. Якщо ці явища супроводжуються клінічною симптоматикою, то рішення про відміну препарату приймає лікар.

У хворих, яким вводили цефтріаксон, описані поодинокі випадки панкреатиту, що розвинувся, можливо, внаслідок обструкції жовчовивідних шляхів. Більшість із цих хворих мали фактори ризику застою у жовчовивідних шляхах, наприклад, лікування в анамнезі, тяжкі захворювання та повністю парентеральне харчування. При цьому у розвитку панкреатиту не можна виключати роль преципітатів, що утворилися під дією цефтріаксону в жовчовивідних шляхах.

Цефтріаксон може витісняти білірубін із зв’язку з альбуміном сироватки крові. У зв’язку з цим застосування цефтріаксону новонародженим з гіпербілірубінемією протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Слід з обережністю застосовувати цефтріаксон хворим із нирковою недостатністю, які одночасно отримують аміноглікозиди та діуретики.

Цефтріаксон не можна змішувати чи призначати одночасно з кальцієвмісними розчинами, навіть при введенні препаратів через різні інфузійні системи. У новонароджених та недоношених дітей описані випадки утворення преципітатів у легенях та нирках, які спричинили летальні наслідки при одночасному введенні цефтріаксону та препаратів кальцію. Відомі випадки утворення внутрішньосудинних преципітатів у пацієнтів інших вікових груп після одночасного застосування цефтріаксону з кальцієвмісними розчинами для внутрішньовенного введення. У зв’язку з цим не можна застосовувати кальцієвмісні розчини для внутрішньовенного введення новонародженим та пацієнтам інших вікових груп щонайменше протягом 48 годин після введення останньої дози цефтріаксону (див. розділ «Протипоказання»).

Імуноопосередкована гемолітична анемія спостерігалась у пацієнтів, які отримували цефалоспорини, у тому числі цефтріаксон. Відомі випадки розвитку тяжкої гемолітичної анемії, у тому числі летальні, у дорослих та дітей. При розвитку анемії під час застосування цефтріаксону необхідно виключити анемію, спричинену цефтріаксоном, та відмінити препарат до встановлення етіології анемії. Під час тривалого лікування слід регулярно контролювати картину крові.

У поодиноких випадках при лікуванні цефтріаксоном у хворих можуть відзначатися хибнопозитивні результати реакції Кумбса. Так як і інші антибіотики, цефтріаксон може спричиняти хибнопозитивний результат проби на галактоземію. Хибнопозитивні результати можуть бути отримані і при визначені глюкози у сечі, тому під час лікування цефтріаксоном глюкозурію, при необхідності, слід визначати лише ферментним методом.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Немає даних про вплив цефтріаксону на швидкість реакції, але у зв’язку з можливістю виникнення запаморочення цефтріаксон може впливати на здатність керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види вза ємодій.

Ні в якому разі н е можна застосовувати ц ефтріаксон з кальцієвмісними розчинами (розчин Рінгера тощо)! Кальцієвмісні розчини не слід призначати протягом 48 годин після останнього введення цефтріаксону.

У новонароджених та недоношених дітей є випадки утворення преципітатів у легенях та нирках, що спричинили летальні наслідки при одночасному введенні цефтріаксону та препаратів кальцію.

При одночасному застосуванні високих доз цефтріаксону і таких сильнодіючих діуретиків, як фуросемід, порушень функції нирок не спостерігалося.

Немає вказівок на те, що цефтріаксон підвищує нефротоксичність аміноглікозидів.

Після прийому алкоголю одразу після прийому цефтріаксону не спостерігалося ефектів, схожих на дію дисульфіраму (тетураму).

Цефтріаксон не містить N-метилтіотетразольну групу, яка б могла спричинити непереносимість етанолу, а також кровотечі, що властиво деяким іншим цефалоспоринам.

Пробенецид не впливає на виведення цефтріаксону.

Є антагонізм між хлорамфеніколом та цефтріаксоном.

Не можна використостовувати розчинники, які містять кальцій, такі як розчин Рінгера чи розчин Гартмана, для розчинення цефтріаксону у флаконах чи для розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення у зв’язку з вірогідністю утворення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону. Утворення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону також може відбуватися при змішуванні цефтріаксону з кальцієвмісними розчинами в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення.

Цефтріаксон не можна вводити внутрішньовенно одночасно з кальцієвмісними розчинами, у тому числі з тривалими кальцієвмісними інфузіями, наприклад, парентеральне харчування (див. «Спосіб застосування та дози»). У немовлят підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону.

Цефтріаксон несумісний з амзакрином, ванкоміцином, флуконазолом та аміноглікозидами.

Бактеріостатичні засоби можуть впливати на бактерицидну дію цефалоспоринів.

Цефтріаксон може зменшувати ефективність гормональних пероральних контрацептивів. У зв’язку з цим рекомендується застосовувати додаткові (негормональні) методи контрацепції під час лікування та протягом 1 місяця після лікування.

Немає повідомлень про взаємодію між цефтріаксоном та продуктами для перорального прийому, які містять кальцій, та взаємодію між цефтріаксоном при внутрішньом’язовій ін’єкції і продуктами, які містять кальцій (внутрішньовенно чи перорально).

Цефтріаксон – парентеральний цефалоспориновий антибіотик III покоління з пролонгованою дією. Бактерицидна активність цефтріаксону зумовлена пригніченням синтезу клітинних мембран. Цефтріаксон активний in vitro відносно більшості грамнегативних і грампозитивних мікроорганізмів. Цефтріаксон характеризується дуже великою стійкістю до більшості b -лактамаз (як пеніциліназ, так і цефалоспориназ) грампозитивних і грамнегативних бактерій. Цефтріаксон активний відносно нижчезазначених мікроорганізмів in vitro і при клінічних інфекціях (див. «Показання») :

Грампозитивні аероби. Staphylococcus aureus ( метициліночутливий), коагулазонегативні стафілококи, Streptococcus pyogenes ( β -гемолітичний, групи А), Streptococcus agalactiae ( β -гемолітичний, групи В), β -гемолітичні стрептококи (групи ні А, ні В), Streptococcus viridans , Streptococcus pneumoniae .

Примітка. Стійкі до метициліну Staphylococcus spp. резистентні до цефалоспоринів, у тому числі до цефтріаксону. Також Enterococcus faecalis , Enterococcus faecium та Listeria monocytogenes виявляють стійкість до цефтріаксону.

Грамнегативні аероби. Acinetobacter lwoffi, Acinetobacter anitratus (головним чином from . baumanii)*, Aeromonas hydrophila , Alcaligenes faecalis , Alcaligenes odorans , алкагеноподіііі, Borrelia burgdorferi , Capnocytophaga spp ., Цитробактерії різні (ХІ в. amalonaticus), Citrobacter freundii*, Escherichia coli, Enterobacter aerogenes*, Enterobacter Римської імперії*, Enterobacter spp. (інші)*, гемофільної шляхом , гемофільної інфекції , спричиненої Haemophilus parainfluenzae , Копенгаген канал , клебсієла oxytoca , клебсиелла пневмонії ** , Moraxella катарального (Branhamella раніше називалися катарральным ), Моракселлу osloensis , Моракселлу СПП . (інші), Морганелла morganii , Нейссерию гонорею , менінгокок , бактерії Pasteurella multocida , Plesiomonas shigelloides , Протей чудовий , penneri Протей *, Протеус загальні * , синьогнійна флуоресценції * , синьогнійна СПП . (ІІІ)*, Providence Rettgeri * , Providence spp . (інші), сальмонели черевного тифу , сальмонел . (нетифоїдні), Serratia marcescens * , Serratia spp . (ІІІ)*, Shigella spp ., Холерний СПП ., Yersinia enterocolitica, Yersinia spp . (іхі).

* Деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтріаксону головним чином унаслідок утворення β-лактамаз, що кодуються хромосомами.

** Деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтріаксону унаслідок утворення низки плазмідо-опосередкованих β-лактамаз.

Примітка. Багато зі штамів вищезазначених мікроорганізмів, які мають множинну стійкість до таких антибіотиків, як амінопеніциліни та уреїдопеніциліни, цефалоспорини першого та другого покоління, аміноглікозиди, є чутливими до цефтріаксону. Treponema pallidum чутлива до цефтріаксону in vitro і в дослідах на тваринах. Клінічні випробування показують, що цефтріаксон ефективний для лікування первинного і вторинного сифілісу, за винятком клінічних штамів P . Aeruginosa , стійких до цефтріаксону.

Анаероби. Bacteroides spp . (чутливі до жовчі)*, Clostridium spp . (крім C . difficile ), Fusobacterium nucleatum , Fusobacterium spp . (інші), Gaffkia anaerobica (раніше називалися Peptococcus ), Peptostreptococcus spp .

* Деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтріаксону внаслідок утворення β-лактамаз.

Примітка. Багато зі штамів Bacteroides spp., які продукують b -лактамази (зокрема B. fragilis), стійкі до цефтріаксону. Стійкий Clostridium difficile .

Чутливість до цефтріаксону можна визначати методом дисків або методом серійних розведень на агарі або бульйоні, використовуючи стандартну методику, подібну до тієї, яку рекомендує Національний комітет клінічних лабораторних стандартів (НККЛС). Для цефтріаксону НККЛС встановив такі критерії оцінки результатів випробувань:

Цефтриаксон (Ceftriaxone)

Російська назва.

Латинська назва речовини Цефтриаксон.

Хімічна назва.

[6R-[6альфа,7бета(Z)]]-7-[[(2-Амино-4-тиазолил)(метоксиимино)ацетил]амино]-8-оксо-3-[[(1,2,5,6-тетрагидро-2-метил-5,6-диоксо-1,2,4-триазин-3-ил)тио]метил]-5-тиа-1-азабицикло[4.2.0]окт-2-ен-2-карбонова кислота (у вигляді динатрієвої солі)

Брутто-формула.

Фармакологічна група речовини Цефтриаксон.

Нозологічна класифікація (МКБ-10)

Характеристика речовини Цефтриаксон.

Цефалоспориновий антибіотик III покоління для парентерального застосування.

Цефтриаксон натрію-кристалічний порошок від білого до жовтувато-оранжевого кольору, легко розчинний у воді, помірно-в метанолі, дуже слабо — в етанолі. pH 1% водного розчину близько 6,7. Колір розчину варіює від слабо-жовтого до бурштинового і залежить від тривалості зберігання, концентрації і застосовуваного розчинника. Молекулярна маса 661,61.

Фармакологія.

Інгібує транспептидазу, порушує біосинтез мукопептиду клітинної стінки бактерій. Має широкий спектр дії, стабільний в присутності більшості бета-лактамаз.

Активний відносно аеробних грампозитивних — Staphylococcus aureus ( у т. ч. продукують пеніциліназу), Staphylococcus ep >у т. ч. пеніциліназоутворюючі штами), Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Serratia marcescens, багатьох штамів Pseudomonas aeruginosa , анаеробних мікроорганізмів — Bacteroides fragilis, Clostridium spp. (більшість штамів Clostridium difficile резистентні), Peptostreptococcus ѕрр., Peptococcus spp.

Володіє активністю in vitro відносно більшості штамів таких мікроорганізмів, однак безпека та ефективність цефтриаксону при лікуванні захворювань, викликаних цими мікроорганізмами, в адекватних та добре контрольованих клінічних дослідженнях не встановлена: аеробні грамнегативні мікроорганізми — Citrobacter diversus, Citrobacter freundii, Providencia spp. (включаючи Providencia rettgeri ), Salmonella spp. (включаючи Salmonella typhi ) , Shigella spp., аеробні грампозитивні мікроорганізми — Streptococcus agalactiae, анаеробні мікроорганізми — Prevotella (Bacteroides) bivius, Porphyromonas (Bacteroides) melaninogenicus.

Може діяти на мультирезистентні штами, толерантні до пеніцилінів і цефалоспоринів перших поколінь і аміноглікозидів.

Після в/м введення повністю абсорбується, T max досягається через 2-3 год При одноразовому в/в інфузії протягом 30 хв плазмова концентрація цефтріаксону при дозах 0,5; 1 та 2 г складає 82, 151 та 257 мкг/мл C max в плазмі після однократної в/м ін’єкції в дозах 0,5 і 1 г — 38 і 76 мкг/мл Накопичення після повторних в/в або в/м введень в дозах від 0,5 до 2 м з 12 — і 24-годинними інтервалами становить 15-36% порівняно з одноразовою ін’єкцією. Оборотно зв’язується з білками плазми: при концентрації 25 мкг/мл — 95%, при концентрації 300 мкг/мл — 85%. Добре проникає в органи, рідини організму (інтерстиціальну, перитонеальну, синовіальну, при запаленні мозкових оболонок — у спинно-мозкову), кісткову тканину. У грудному молоці виявляється 3-4% концентрації в сироватці крові (більше при в / м, ніж при в/в введенні). При дозах 0,15-3 г у здорових добровольців T 1/2 — 5,8–8,7 ч; уявний об’єм розподілу-5,78-13,5 л; CL плазмовий-0,58-1,45 л / год; CL нирковий-0,32-0,73 л / ч. від 30 до 67% виводиться в незміненому вигляді нирками, решта-з жовчю. Близько 50% виводиться протягом 48 год.

Застосування речовини Цефтриаксон.

цефтриаксон від простатиту

Бактеріальні інфекції, викликані чутливими мікроорганізмами: інфекції органів черевної порожнини, у т. ч. перитоніт, ШЛУНКОВО-кишкового тракту , жовчовивідних шляхів, у т.ч. холангіт, емпієма жовчного міхура), інфекції верхніх і нижніх дихальних шляхів і лор-органів ( у т. ч. гострий і хронічний бронхіт, пневмонія, абсцес легенів, емпієма плеври), эпиглоттит, інфекції кісток і суглобів, шкіри і м’яких тканин, інфекції сечостатевої системи ( в т. ч. пієліт, гострий та хронічний пієлонефрит, цистит, простатит, епідидиміт), інфіковані рани та опіки, інфекції щелепно-лицьової області, неускладнена гонорея, в т.ч. викликана мікроорганізмами, що виділяють пеніциліназу, сепсис і бактеріальна септицемія, бактеріальний менінгіт і ендокардит, м’який шанкр і сифіліс, хвороба Лайма (кліщовий бореліоз), черевний тиф, сальмонельоз та сальмонеллоносительство, інфекції у пацієнтів з ослабленим імунітетом, профілактика післяопераційних інфекційних ускладнень.

Протипоказання.

Гіперчутливість, в т. ч. до інших цефалоспоринів.

Обмеження до застосування.

Ниркова і/або печінкова недостатність, захворювання ШЛУНКОВО-кишкового тракту в анамнезі, особливо неспецифічний виразковий коліт, ентерит або коліт, пов’язаний із застосуванням антибактеріальних препаратів; гіпербілірубінемія у новонароджених, недоношені діти.

Застосування при вагітності та годуванні груддю.

При вагітності можливо, якщо очікуваний ефект терапії перевищує потенційну шкоду для плода.

Категорія дії на плід по FDA — B.

На час лікування слід припинити грудне вигодовування (проникає у грудне молоко).

Побічні дії речовини Цефтриаксон.

З боку нервової системи і органів чуття: в т. ч. гемолітична анемія, нейтропенія, лімфопенія, тромбоцитопенія, подовження ПВ, ПВ , серцебиття, носова кровотеча, агранулоцитоз, лейкоцитоз, лімфоцитоз, моноцитоз, базофилия.

З боку органів ШКТ : діарея (2,7%); ЛФ або білірубіну; в/в введення ( НПЗЗ та інші інгібітори агрегації тромбоцитів збільшують імовірність кровотечі, петльові діуретики та нефротоксичные препарати — порушень функцій нирок. Не взаємодіє з пробенецидом. Фармацевтично несумісний з іншими протимікробними засобами. Несумісний з етанолом.

Передозування.

Лікування: симптоматична терапія. Специфічного антидоту немає. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз неефективні.

Шляхи введення.

Запобіжні заходи речовини Цефтриаксон.

При поєднанні ниркової і печінкової недостатності потрібна корекція дози та моніторинг концентрації в плазмі (вміст у крові рекомендується періодично контролювати і при ізольованому порушенні функції печінки або нирок).

У пацієнтів, що мають підвищену чутливість до пеніцилінів, можливі перехресні алергічні реакції з цефалоспориновими антибіотиками.

У разі тривалого призначення обов’язково виконання цитологічного аналізу крові. Слід мати на увазі можливий розвиток дисбактеріозу, суперінфекції.

З обережністю застосовують у новонароджених з гіпербілірубінемією, недоношених дітей і пацієнтів, схильних до алергічних реакцій.

У пацієнтів з порушенням синтезу або зниженням запасів вітаміну К (наприклад при хронічному захворюванні печінки, недостатності харчування) потрібне визначення ПВ . У разі подовження ПВ до або під час терапії необхідне призначення вітаміну К.

Є повідомлення про виявляються при УЗД зміни жовчного міхура у хворих, лікованих цефтриаксоном (зміни є транзиторними і минають після припинення лікування), у деяких з цих пацієнтів спостерігалися також симптоми захворювання жовчного міхура. При появі ознак захворювання жовчного міхура та / або УЗД-відхилень лікування цефтриаксоном слід припинити.

Цефтриаксон при простатиті: схема прийому і курс лікування.

При інфекційному запаленні простати застосовується антибіотикотерапія. Досить ефективним вважається антибіотик широкого спектру дії Цефтриаксон при простатиті. При правильному застосуванні, лікарський засіб дозволяє швидко купірувати запальний процес.

Про препарат.

Цефтриаксон випускається в ампулах, застосовується або внутрішньом’язово, або внутрішньовенно, залежно від призначення уролога. Така форма випуску дозволяє забезпечити швидке терапевтичну дію. За рахунок того, що ліки вводиться ін’єкційно, скорочує тривалість курсу лікування. Для порівняння, антибіотикотерапія таблетками займає мінімум 14 днів, в той же час внутрішньом’язове або внутрішньовенне введення ліків дозволяє скоротити курс вдвічі.

Основна діюча речовина – цефтриаксон, антибіотик широкого спектра дії групи цефалоспоринів. Особливості препарату – висока ефективність спільно з доступною вартістю і відмінною стійкістю організму. На відміну від ряду інших препаратів, що антибіотики на основі цефалоспоринів не провокують звикання, тому резистентність патогенних мікроорганізмів довго не виробляється.

Ліки проявляє високу активність відносно грамнегативних і грампозитивних аеробних і анаеробних мікроорганізмів. Завдяки широкому спектру дії, препарат застосовується в терапії ряду бактеріальних захворювань, включаючи простатит.

Ліки являє собою порошок для ін’єкцій. Рекомендується лікування препаратом в стаціонарі через специфіку форми випуску.

Перед введенням порошок потрібно розвести.

Цефтриаксон і простатит.

Препарат застосовується в терапії гострої та хронічної форми інфекційного (бактеріального) простатиту. Лікарський засіб швидко усуває запальний процес.

Курс лікування антибіотиком допомагає:

цефтриаксон від простатиту

купірувати запалення; зменшити набряклість органу; позбавити від больового синдрому; поліпшити уродинаміку.

Так як специфічні симптоми простатиту безпосередньо пов’язані з дією хвороботворних агентів, що препарат допомагає швидко зменшити дискомфорт при запаленні. Біль і порушення сечовипускання при простатиті обумовлені тиском набряклої простати на навколишні тканини, що викликано запальним процесом. Усунення патогенних мікроорганізмів призводить до зменшення запалення і набряклості, а значить купірування симптоматики.

Препарат не застосовують при неінфекційному простатиті, розвиток якого обумовлено порушенням трофіки в простаті. В цьому випадку препарат неефективний, так як запалення викликано не діяльністю хвороботворних агентів, а застоєм крові, лімфи і секрету в простаті.

Препарат ефективний тільки при бактеріальній формі простатиту.

Застосовувати препарат слід тільки за призначенням уролога, після виявлення збудника запального процесу.

доступна вартість; швидка дія; короткий курс лікування; хороша переносимість.

Схема лікування і дозування.

Дозування препарату становить 1 г діючої речовини в одній ампулі. Схема лікування дуже проста-одна ампула вводиться внутрішньом’язово кожну добу. Рекомендується робити ін’єкцію щодня в один і той же час-це сприяє посиленню лікувальної дії ліків.

Курс лікування в середньому становить 7-10 днів. У ряд випадків лікар може скорегувати схему застосування препарату. За призначенням уролога, курс може бути скорочений або збільшений, але терапія рідко триває довше двох тижнів. Мінімальний терапевтичний курс – 5 днів.

Вартість і аналоги.

Ціна препарату настільки доступна, що замінювати Цефтраксон аналогами часто не має сенсу, так як одна ампула обійдеться приблизно в 20-30 рублів. Таким чином, за тижневий курс належить викласти не більше 140-210 рублів. Антибіотики, більш доступні за ціною, знайти досить проблематично.

Повні аналоги лікарського засобу-це будь-які антибіотики з цефтриаксоном в складі. Список їх найменувань дуже широкий, вартість залежить від фірми-виробника.

Популярні ліки цієї групи:

Аналоги коштують приблизно в 3-5 разів дорожче вітчизняного цефтриаксону в ампулах. Принципова відмінність препаратів – ця форма випуску. Аналоги Цефтріаксону випускаються в таблетках і капсулах, тому можу бути рекомендовані тим, хто з якоїсь причини не терпить внутрішньом’язове введення ліків.

Перш ніж замінити ліки аналогом в таблетках, необхідно проконсультуватися з лікарем. Як правило, антибіотик в таблетованій формі діє повільніше, тому курс лікування необхідно збільшити на кілька днів.

Прийом таблеток, на відміну від уколів, безболісний і зручний, але ефективність такого лікування нижче.

Цефтриаксон представлений в кожній аптеці, так як препарат дуже популярний. Придбати ліки або його аналоги не складе праці.

Протипоказання.

Абсолютних протипоказань до прийому ліків не багато-це індивідуальна непереносимість і гостра ниркова і печінкова недостатність. Як і інші лікарські засоби антибактеріальної групи, препарат несумісний з алкоголем, так як підвищує дію спиртного, що може викликати сильну інтоксикацію організму.

Цефтриаксон не призначають дітям і вагітним жінкам. Ліки чинить системну дію і підвищує навантаження на нирки, тому при гострій нирковій недостатності не застосовується. При пієлонефриті та інших патологіях нирок слід проконсультуватися з лікарем перед початком лікування.

Не можна застосовувати Цефтриаксон при непереносимості антибіотиків групи пеніцилінів і цефалоспоринів. Симптоми гіперчутливості до діючої речовини – це шкірні алергічні реакції: висип, кропив’янка, свербіж, набряк, почервоніння і печіння епідермісу. Розвиток алергії вимагає відміни лікарського засобу.

Побічні дії.

Відгуки свідчать, що ліки в більшості випадків добре переноситься, побічні дії спостерігаються рідко.

В окремих випадках спостерігаються порушення роботи шлунково-кишкового тракту. З’являються характерні для антибіотикотерапії симптоми – нудота, діарея, біль у шлунку. Мінімізувати негативні реакції дозволяє прийом пробіотиків – препаратів для нормалізації мікрофлори шлунково-кишкового тракту.

У місці введення препарату можливе утворення гематоми і ущільнення. Така реакція проходить без лікування через кілька тижнів після закінчення курсу внутрішньом’язових ін’єкцій. Уколи препарату дуже болючі, тому слід проконсультуватися з урологом про одночасне застосування цефтриаксону та анальгетиків.

До 10 Серпня Інститут Урології спільно з Міністерством охорони Здоров’я проводять програму » Росія без простатиту «. В рамках якої препарат Predstanol доступний за пільговою ціною 99 руб. , всім жителям міста і області!

Цефтриаксон. Читати всім, у кого умовно-патогенка, чисті аналізи та інша невідома хрень !

Цефтриаксон. Читати всім, у кого умовно-патогенка, чисті аналізи та інша невідома хрень !

#1 Повідомлення felix » Вт дек 20, 2016 10:11 am.

Вобщем, тема така.

Всі читали мої теми на форумі про ефективність антибіотиків і т. п. Довго я досліджував цю тему і прийшов до висновку, що всі таблетовані форми — це фуфло недіюче (мова саме про простатит) з-за низьких створюваних концентрацій.

Для себе вирішив, що треба гасити ін’єкційними препаратами, думав і прикидав чим і як краще. І тут доля підкидає мені людину-випадково знайомлюся з лікарем з іншого міста, з яким побіжно обмовився про свою проблему. Про те, що гору таблеток випив, а простатит не прибрав. На що він мені відповідає, що антибіотики в таблетках при простатиті не працюють. Оскільки не створюють потрібних концентрацій в простаті. І каже мені — є найпростіша схема з гарантією лікування в 99%. Ну я, звичайно ж, напружився. Т. к. неодноразово це чув. Але людина абсолютно відкрито повідав мені про неї і сказав, що це моя справа пробувати чи ні, він просто радить і все. Я б забив на всю цю справу і потролив би цього товариша, але мене зупинило два факти: 1. він дійсно непогано розбирався в питанні лікування всяких інфекцій в простаті і вцілому в медицині 2. його висновки на 100% збігалися з тими висновками, які я зробив за 10 років хвороби.

Вобщем, давши йому ще кілька ввідних (симптоми, аналізи та інше), спільно прийшли до висновку, що раніше намічена схема повинна дати найкращий ефект.

Відразу напишу, що схема працює проти сечі-статевий умовно-патогенки (типу Е. колі і т п). Чи спрацює вона при ЗПСШ не знаю! Треба дивитися профіль активності цефтриаксону і його МПК для вашої НЕусловно-патогенки. Вобщем, тема для тих, у кого умовно-патогенка або все чисто по аналізах і нічого не знаходять, а проблема є!

Нарешті перейдемо до самої схемою:

Цефтриаксон. По 1 граму 2 рази на день внутрішньовенно протягом 5 днів.

ВЕСЬ. Ось і вся схема! Все інше можете пити за своїм розсудом (типу підтримки ШКТ, печінки, препарати для кращого проникнення), а можете і не пити — справа ваша! Схема спрацює і без цього.

Тепер пояснення чому така схема:

1. Цефтриаксон. Хороший спектр активності проти всіх сечі-статевих збудників (і не тільки) 2. При внутрішньовенному введенні досягає в простаті (і не тільки) найвищих концентрацій. На рівні десятків (до 70, ніби як) міліграм на грам. А цефалоспорини в таблетках проникають на рівні до 1 мг/г. самі розумієте, що це в 50-70 разів слабкіше! Введення саме внутрішньовенне . Внутрішньом’язове буде працювати в кілька разів слабкіше! Не вводьте внутрішньом’язово. 3. Низький рівень резистентності до Цефтриаксону 4. Хороший показник безпеки 5. Можливість зробити короткий курс, исзодя з п. п. 1 і 2.

Тепер по тому як це робив я. купив в аптеці Цефтриаксон (ціна 20 рублів за флакон) і спеціальну воду для розчинення порошку. Викликав медсестру, яка приходила 2 рази на добу (через кожні 12 годин) і робила внутрішньовенні вливання. Робиться дуже просто. 1 грам цефтриаксону розводиться в 10 мл води, набирається в шприц, вставляється в вену і повільно (протягом приблизно 1 хвилини) робиться введення речовини. Ніяких неприємних відчуттів немає.

На самому курсі мені якось стало гірше в плані простатиту. Я навіть думав його перервати. Але лікар сказав, що курс в 5 днів треба проколоти і потім буде видно. Курс я проколов. Було якось гірше після нього. Я як завжди засмутився, що нічого не спрацювало. Але потім РАПТОМ якось повільно і впевнено пішли поліпшення. Причому я нічого не робив і нічого не брав. Поліпшення йшли повільно, ледве помітно, але кожен день я як відчував, що ставало краще. Неначе організм відновлювався. Приблизно через 2-3 тижні після закінчення курсу я відчув, що стало реально краще. А приблизно через місяць стало взагалі відмінно.

За підсумком пішло все, що мене турбувало! Часте сечовипускання (було по 10 разів на добу), тяжкість внизу живота, постійна ссанина на холоді і т. п. Еякулят став яскраво-білого кольору та іншого запаху, «пропали желатинові грудочки», сеча стала насиченого кольору.

Єдине, що розвинувся сильний дисбактеріоз або щось типу СРК. Приймаю поради з лікування шлунково-кишкового тракту.

Вобщем, написав все гранично докладно як міг. У кого ситуація, схожа з моєю, — пробуйте! І найголовніше — забудьте про антибіотики в таблетках! Вони тільки гроблять організм, а проблему не вирішують!

Прохання всі питання писати сюди — постараюся відповісти, розмір ЛЗ дуже маленький у нас на форумі і вона вічно переповнена — можу просто не побачити повідомлення!

Ціна на Ротацеф.

ЗЕНТІВА САЛІК УРЮНЛЕРІ Санаї ВЕ Тіджарет А. Ш. Доза: 1000 мг.

Склад і форма випуску:

діюча речовина: ceftriaxone; 1 флакон містить цефтріаксону (у формі цефтріаксону натрію) 0,5 г або 1 г 1 ампула розчинника містить розчин лідокаїну гідрохлориду 1% (лідокаїну гідрохлорид, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій) або 1 ампула розчинника містить воду для ін’єкцій.

Лікарська форма:

цефтриаксон від простатиту

Порошок для приготування розчину для ін’єкцій:

Для дозування 0,5 г: 0,5 г порошку для приготування розчину для ін’єкцій у скляному флаконі; 10 флаконів у картонній коробці або 1 флакон у комплекті з 1 ампулою розчинника (вода для ін’єкцій — 5 мл) у картонній коробці, або 1 флакон у комплекті з 1 ампулою розчинника (розчин лідокаїну гідрохлориду 1% — 2 мл) у картонній коробці . Для дозування 1 г: 1 г порошку для приготування розчину для ін’єкцій у скляному флаконі; 10 флаконів у картонній коробці або 1 флакон у комплекті з 1 ампулою розчинника (вода для ін’єкцій 10 мл) у картонній коробці, або 1 флакон у комплекті з 1 ампулою розчинника (розчин лідокаїну гідрохлориду 1% — 3,5 мл) у картонній коробці.

Основні фізико-хімічні властивості :

кристалічний порошок, частково гігроскопічний, майже білого або жовтуватого кольору; розчинник (розчин лідокаїну гідрохлориду 1%): безбарвний прозорий розчин без запаху; розчинник (вода для ін’єкцій): безбарвний прозорий розчин.

Фармакологічна дія:

Фармакодинаміка.

Цефтриаксон-парентеральний цефалоспориновий антибіотик III покоління з пролонгованою дією.

Бактерицидна активність цефтриаксону зумовлена пригніченням синтезу клітинної стінки. Цефтриаксон Активний in vitro щодо широкого спектру грамнегативних та грампозитивних мікроорганізмів. Цефтриаксон характеризується значною стійкістю до більшості b-лактамаз (як пеніциліназ, так і цефалоспориназ) грампозитивних і грамнегативних бактерій. Цефтриаксон зазвичай активний відносно перелічених нижче мікроорганізмів in vitro та при клінічних інфекціях.

Staphylococcus aureus (метицилиночутливий), коагулазо-негативні стафілококи, Streptococcus pyogenes (β-гемолітичний, групи А), Streptococcus agalactiae (β-гемолітичний, групи В), β-гемолітичні стрептококи (що не відносяться до груп А і B), Streptococcus viridans , Streptococcus pneumoniae.

Примітка. Стійкі до метициліну Staphylococcus spp. резистентні до цефалоспоринів, у тому числі до цефтриаксону. Також Enterococcus faecalis, Enterococcus faecium і Listeria monocytogenes проявляють стійкість до цефтриаксону.

Інфекціями, викликаними Acinetobacter lwoffi, інфекціями, викликаними Acinetobacter anitratus (головним чином А. baumanii) Аеромоноз hydrophila, Alcaligenes faecalis, Alcaligenes odorans , алкагеноподибни бактерії, боррелий burgdorferi сенсі, відрізняє cepacia, Capnocytophaga SPP.і, Citrobacter different (у тому числі C. amalonaticus), Citrobacter freundii, Escherichia coli, Enterobacter aerogenes enterobacter Римської імперії, Enterobacter spp. (інші), Haemophilus ducreyi, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Copenhagen channel , Klebsiella oxytoca , Klebsiella pneumoniae, Moraxella catarrhalis (раніше називалися branhamella catarrhalis), Moraxella osloensis , Moraxella spp. (інші), morganella morganii, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Pasteurella multocida, plesiomonas Shigelloides, Proteus Wonderful , Proteus Penneri, Proteus Common, Pseudomonas fluorescence, Pseudomonas spp. (інші), прогноз реттгери, Providence spp. (інші), сальмонели, сальмонелл. (група enteritidis), Serratia marcescens, Serratia spp. (інші), шигели СПП., Холерний СПП., Yersinia enterocolitica, Yersinia spp. (інший.)

Примітка. Багато з штамів вищевказаних мікроорганізмів, які мають множинну стійкість до таких антибіотиків як амінопеніцилін і уреїдопеніциліни, цефалоспорини I і II покоління, аміноглікозиди, чутливі до цефтриаксону. Treponema pallidum чутлива до цефтриаксону in vitro і в дослідах на тваринах. Клінічні випробування показують, що цефтриаксон ефективний для лікування первинного і вторинного сифілісу. За деякими винятками клінічні штами P. аегидіпоѕа стійкі до цефтриаксону.

Bacteroides spp. (чутливі до жовчі), Clostridium spp. (крім групи C. perfringens), Fusobacterium nucleatum, Fusobacterium spp. (інші), Gaffkia anaerobica (раніше називалися Peptococcus), Peptostreptococci.

Примітка. Багато з штамів Bacteroides spp., Що продукують b-лактамази (зокрема, B. fragilis), стійкі до цефтриаксону. Стійкий Clostridium difficile.

Чутливість до цефтриаксону можна визначати методом дисків або методом серійних розведень на агарі або бульйоні, використовуючи стандартну методику, подібну до тієї, яку рекомендує Національний комітет клінічних лабораторних стандартів (НККЛС). Для цефтриаксону НККЛС встановив такі критерії оцінки результатів випробувань:

Чутливі, Помірно чутливі Стійкі Метод розведень Інгібуюча концентрація, мг / л ≤ 8 16-32 ≥ 64 Метод дисків (Диск з 30 мкг цефтріаксону) Діаметр зони затримки росту, мм ≥ 21 20-14 ≤ 13.

Для визначення чутливості мікроорганізмів слід використовувати диски з цефтриаксоном, оскільки в дослідженнях in vitro показано, що цефтриаксон активний відносно окремих штамів, стійких при використанні дисків, призначених для всієї групи цефалоспоринів.

Замість стандартів НККЛС для визначення чутливості мікроорганізмів можна використовувати й інші добре стандартизовані нормативи, наприклад, DIN та ICS, що дозволяють адекватно оцінити рівень чутливості.

Фармакокінетика.

Фармакокінетика цефтриаксону має нелінійний характер. Всі основні фармакокінетичні параметри, засновані на загальних концентраціях препарату (вільний і пов’язаний з білками цефтриаксон), за винятком періоду напіввиведення, залежать від дози.

Максимальна концентрація у плазмі крові після внутрішньом’язового введення 1 г препарату становить 81 мг / л і досягається через 2-3 години після введення. Одноразові внутрішньовенні інфузії 1 г і 2 г приводять через 30 хвилин до концентрації 168,1 ± 28,2 і 256,9 ± 16,8 мг / л відповідно. Площа під кривою «концентрація-час» у плазмі крові після введення дорівнює такій після внутрішньом’язового введення. Це означає, що біодоступність цефтриаксону після внутрішньом’язового введення становить 100%.

Об’єм розподілу цефтриаксону становить 7-12 л. Після введення цефтриаксон швидко проникає в інтерстиціальну рідину, де бактерицидні концентрації щодо чутливих мікроорганізмів зберігаються протягом 24 годин.

Після введення в дозі 1-2 г цефтриаксон добре проникає в тканини і рідини організму. Протягом більше 24 годин його концентрації набагато перевищують мінімальні пригнічувальні концентрації для більшості збудників інфекцій більш ніж в 60 тканинах і рідинах (в тому числі легенів, серце, жовчовивідних шляхах, печінці, середньому вусі і слизовій носа, кістках, а також спинномозковій, плевральній і синовіальній рідинах, в секреті простати).

Цефтриаксон зворотно зв’язується з альбуміном, причому ступінь зв’язування зменшується із зростанням концентрації, наприклад, зменшується з 95% при концентрації у плазмі крові менше 100 мг / л до 85% при концентрації 300 мг / л. Завдяки нижчій концентрації альбуміну в тканинній рідині, частка вільного цефтриаксону в ній вища, ніж у плазмі крові.

Цефтриаксон проникає через запалені мозкові оболонки у дітей, у т. ч. новонароджених. Максимальна концентрація в спинномозковій рідині досягається через 4:00 після введення та становить у середньому 18 мг / л при дозах 50-100 мг / кг При бактеріальному менінгіті середня концентрація цефтриаксону в цереброспінальній рідині становить 17% від концентрації у плазмі крові, при асептичному менінгіті — 4%. Через 24 години після введення цефтриаксону в дозі 50-100 мг / кг концентрації цефтриаксону у спинномозковій рідині перевищують 1,4 мг / л У дорослих хворих на менінгіт після введення дози 50 мг / кг через 2-24 години досягаються такі концентрації цефтриаксону в цереброспінальній рідині, які в багато разів перевищують мінімальні інгібуючі концентрації для найпоширеніших збудників менінгіту.

Цефтриаксон проникає через плацентарний бар’єр та у малих концентраціях проникає у грудне молоко (3-4% від концентрації у плазмі крові матері через 4-6 годин).

Цефтриаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється у неактивні метаболіти під дією кишкової флори.

Загальний кліренс цефтриаксону дорівнює 10-22 мл / хв., Нирковий кліренс 5-12 мл / хв. 50-60% цефтриаксону виводиться у незміненому вигляді нирками і 40-50% — у незміненому вигляді з жовчю. Період напіввиведення цефтриаксону у дорослих становить близько 8:00.

Фармакокінетика в особливих випадках.

У новонароджених дітей нирками виводиться близько 70% дози. У дітей перших 8 днів життя, а також у пацієнтів віком від 75 років період напіввиведення в середньому є у 2-3 рази більше, ніж у дорослих молодого віку.

У хворих з легкою і помірною порушенням функції нирок і печінки фармакокінетика цефтриаксону змінюється незначно, відзначається лише незначне збільшення періоду напіввиведення крові. Якщо порушена лише функція нирок, збільшується виведення з жовчю, якщо порушена функція печінки, збільшується виведення через нирки.

Показання до застосування:

Для лікування інфекцій, збудники яких чутливі до цефтриаксону:

інфекції дихальних шляхів, особливо пневмонія, а також інфекції вуха, горла і носа; інфекції органів черевної порожнини (перитоніт, інфекції жовчовивідних шляхів і шлунково-кишкового тракту); інфекції нирок і сечовивідних шляхів; інфекції статевих органів, включаючи гонорею; сепсис; інфекції кісток, суглобів, м’яких тканин, шкіри, а також ранові інфекції; інфекції у хворих з ослабленим імунітетом; менінгіт; дисемінований бореліоз Лайма (стадії II і III)

Периопераційне профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях на органах шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, сечовивідних шляхів і під час гінекологічних процедур, але лише у випадках потенційної чи відомої контамінації.

При призначенні Ротацефу необхідно дотримуватися офіційних рекомендацій з антибіотикотерапії та, зокрема, рекомендацій з профілактики антибіотикорезистентності.

Протипоказання:

Підвищена чутливість до цефтриаксону, або будь-якого іншого цефалоспорину. Наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (наприклад, анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу β-лактамних антибактеріальних засобів (пеніциліни, монобактамами і карбапенеми).

недоношеним новонародженим віком ≤ 41 тиждень із врахуванням строку внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження); доношеним новонародженим (віком ≤ 28 днів): з гіпербілірубінемією, жовтухою, гіпоальбумінемією або ацидозом, оскільки при таких станах зв’язування білірубіну, ймовірно, вплинуть; вимагають (або очікується, що будуть вимагати) введення препаратів кальцію або інфузій кальцій вмісних розчинів, оскільки існує ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону.

Перед внутрішньом’язовим введенням цефтриаксону слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовують як розчинник.

Розчини цефтриаксону, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити внутрішньовенно.

Спосіб застосування та дози:

Дорослим і дітям віком старше 12 років.

Призначати 1-2 г Ротацефа 1 раз на добу (кожні 24 години). При тяжких інфекціях або інфекціях, збудники яких мають лише помірну чутливість до цефтриаксону, добову дозу можна збільшувати до 4 р.

Новонароджені, немовлята і діти до 12 років.

Нижче наводяться рекомендовані дози для застосування 1 раз на добу.

Новонароджені (до 2 тижнів) : 20-50 мг / кг маси тіла 1 раз на добу, добова доза не повинна перевищувати 50 мг / кг маси тіла. При визначенні дози доношених і недоношених дітей відмінностей немає.

Ротацеф протипоказаний новонародженим віком ≤ 28 днів при необхідності (чи очікуваній необхідності) лікування внутрішньовенними розчинами, які містять кальцій, у тому числі постійні внутрішньовенні вливання, які містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону.

Новонароджені та діти віком від 15 днів до 12 років 20-80 мг / кг маси тіла 1 раз на добу.

Дітям з масою тіла більше 50 кг призначати дози для дорослих.

Внутрішньовенні дози 50 мг / кг або вище слід вводити шляхом інфузії протягом принаймні 30 хвилин.

Пацієнтам літнього віку корекція дози не потрібна.

цефтриаксон від простатиту

Тривалість лікування залежить від показань і перебігу хвороби.

Комбінована терапія . Доступні дані, що відносно багатьох грамнегативних бактерій існує синергізм між цефтриаксоном і аміноглікозидами. Незважаючи на те, що підвищену ефективність таких комбінацій не завжди можна передбачити, її слід мати на увазі при наявності тяжких, загрозливих для життя інфекцій, викликаних Pseudomonas aeruginosa . Через фізичну несумісність цефтриаксону та аміноглікозидів їх слід вводити окремо в рекомендованих дозах.

Дозування в особливих випадках.

Менінгіт при бактеріальному менінгіті у немовлят і дітей віком від 15 днів до 12 років лікування починати з дози 100 мг / кг (але не більше 4 г) 1 раз на добу. Як тільки збудник буде ідентифікований, його чутливості дозу можна відповідно зменшити. Найкращі результати досягалися при такій тривалості лікування:

Neisseria meningitidis-4 дні; гемофільний грип-6 Pneumonia стрептококова пневмонія-7 днів.

Бореліоз Лайма: дорослим і дітям-50 мг / кг (вища добова доза — 2 г) 1 раз на добу протягом 14 днів.

Гонорея: для лікування гонореї (спричиненої утворюючими та пеніциліназонеутворюючими штамами) рекомендується призначати разову дозу 250 мг внутрішньом’язово.

Профілактика інфекцій у хірургії : для профілактики післяопераційних інфекцій при контамінованих або потенційно контамінованих хірургічних втручаннях рекомендується — залежно від ступеня небезпеки зараження — вводити разову дозу 1-2 г Ротацефу за 30-90 хвилин до початку операції. При операціях на товстій і прямій кишці добре зарекомендувало себе одночасне введення Ротацефу і одного з 5-нітроімідазолів (наприклад, орнідазолу).

Порушення функції нирок і печінки : у хворих з порушеннями функції нирок немає необхідності знижувати дозу в тому випадку, якщо функція печінки залишається нормальною. Тільки у разі ниркової недостатності у передтермінальній стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл / хв) добова доза не повинна перевищувати 2 г.

Хворим , які перебувають на діалізі, немає необхідності в додатковому введенні препарату після діалізу. Слід однак контролювати концентрацію цефтриаксону в сироватці крові, так як у цих хворих може знижуватися швидкість виведення. Добова доза Ротацефу у хворих, які перебувають на діалізі, не повинна перевищувати 2 г.

У хворих з порушеннями функцій печінки немає необхідності зменшувати дозу, якщо функція нирок залишається нормальною.

При одночасному тяжкому порушенні функції нирок і печінки слід регулярно визначати концентрацію цефтриаксону у плазмі крові та проводити корекцію дози препарату у разі необхідності, оскільки рівень виведення у таких пацієнтів може знижуватися.

Приготування розчинів.

Відновлені розчини слід використовувати відразу після приготування. В залежності від концентрації колір розчинів може варіювати від блідо-жовтого до бурштинового — це властивість активної речовини не впливає на ефективність або переносимість препарату.

Відновлений розчин вводять глибоко в центр сідничного м’яза. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну ділянку.

Для ін’єкції в якості розчинника використовують тільки розчину лідокаїну 1% і лише після попередньо проведеної проби для визначення індивідуальної чутливості до лідокаїну.

Для ін’єкції розчиняють:

0,5 г в 2 мл розчину лідокаїну 1%; 1 г-в 3,5 мл розчину лідокаїну 1%.

Відновлений розчин вводять внутрішньовенно повільно (більше 5 хвилин).

Розчин лідокаїну 1% ніколи не застосовується як розчинник для внутрішньовенного ін’єкційного введення Ротацефу.

Для внутрішньовенної ін’єкції розчиняють:

0,5 г в 5 мл води для ін’єкцій 1 г в 10 мл води для ін’єкцій.

Внутрішньовенне вливання повинно тривати не менше 30 хвилин.

Для приготування розчину для інфузій розчиняють 2 г (2 фл. По 1 г) Ротацефу в 30 мл (2х15 мл) одного з наступних інфузійних розчинів, вільних від іонів кальцію:

0,9% розчин натрію хлориду 0,45% розчин натрію хлориду і 2,5% розчин глюкози 5% або 10% розчин глюкози 6% розчин декстрану в 5% розчині глюкози 6-10% розчин гідроксиетилкрохмалю; вода для ін’єкцій.

Враховуючи можливу несумісність, розчини, що містять цефтриаксон, не можна змішувати з розчинами, що містять інші антибіотики, як при приготуванні, так і при введенні. Однак, 2 г цефтриаксону 1 г орнідазолу фізично і хімічно сумісні в 250 мл фізіологічного розчину натрію хлориду або розчину глюкози.

Не можна використовувати розчинники, які містять кальцій, такі як розчин Рінгера чи розчин Гартмана, для розчинення Ротацефу чи для розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення у зв’язку з вірогідністю утворення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також може відбуватися при змішуванні Ротацефу з розчинами, які містять кальцій в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Цефтриаксон не можна одночасно вводити з розчинами, що містять кальцій, у тому числі з тривалими інфузіями, що містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування. Однак, за винятком новонароджених, цефтриаксон та кальцієвмісні розчини можна вводити послідовно, якщо інфузійну систему ретельно промити між інфузіями сумісним розчином (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Передозування:

У разі передозування гемодіаліз або перитонеальний діаліз не знизять надмірні концентрації препарату в плазмі крові. У разі передозування може спостерігатися нудота, блювання, діарея. Специфічного антидоту не існує. Лікування передозування симптоматичне.

Побічні дії:

Небажаними реакціями, найчастіше спостерігалися при застосуванні цефтриаксону, є еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, діарея, висипання та підвищення рівня печінкових ферментів.

За частотою явища класифіковані таким чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100.

Цефтриаксон від простатиту.

Лікування простатиту вимагає обов’язкового прийому антибіотиків і протизапальних препаратів. Урологи часто призначають Цефтриаксон, так як він відрізняється ефективністю і широким спектром дії. Про властивості даного препарату розповімо далі.

Фармакологічні властивості.

Цефтриаксон – антибіотик третього покоління. Він надає антибактеріальну та протимікробну дію, здатний справлятися з різними збудниками: стрептококами, стафілококами, кишковими паличками, клебсієлами, іншими грампозитивними і грамнегативними аеробами, а також анаеробами і грибками.

Спектр дії дуже широкий, що забезпечує швидке зняття запалення при простатиті і швидке одужання. Цефтріаксон використовується не тільки при простатиті, але і для лікування інших запально-інфекційних захворювань.

Форма випуску.

Цефтриаксон випускається у вигляді порошку, який використовується для створення суспензії, що вводиться внутрішньовенно або внутрішньом’язово. Порошок має білий колір, а при розведенні набуває жовтуватий відтінок. Добре розчиняється як у воді, так і в розчині для ін’єкцій.

Флакони з порошком Цефтріаксону випускаються по 500 і 1000 мг. Така форма лікування простатиту більш зручна в стаціонарних умовах, однак вона виявляється найбільш ефективною, так як препарат відразу ж потрапляє в кров і починає діяти дуже швидко.

Показання до застосування.

цефтриаксон від простатиту

Препарат використовується не тільки в лікуванні простатиту. Так як Цефтриаксон є потужним антибіотиком, він ефективний для лікування інфекційних і бактеріальних інфекцій наступних органів:

Черевної порожнини (перитоніт та інші) Дихальної системи (пневмонія, абсцес) Кісткової тканини, шкірних покривів (запалення, фурункульоз, інфекційний дерматит) Органів малого тазу (простатит, цистит, пієлонефрит, гонорея) В післяопераційний період для профілактики зараження, а також при ослабленому імунітеті Цефтріаксон для лікування різних захворювання.

Слід зазначити, що Цефтриаксон використовується для лікування інфекційного та бактеріального простатиту. Якщо запалення передміхурової залози викликане переохолодженням або порушенням обміну речовин і крові в органах малого таза, препарат не буде ефективний. Тому перед лікуванням важливо проконсультуватися з урологом і з’ясувати, який саме збудник викликав запалення.

Протипоказання.

Так як Цефтриаксон є сильним антибіотиком, він має ряд стандартних протипоказань:

Цефтріаксон несумісний з алкоголем, як будь-який інший антибіотик Гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату, Захворювання печінки і нирок хронічного характеру.

Цефтриаксон використовується для лікування циститу і пієлонефриту, викликаних шкідливими мікроорганізмами. Якщо у людини є хронічні захворювання сечовивідної системи, а також ниркова недостатність, препарат використовувати не можна.

Побічні дії і передозування.

При використанні цефтриаксону можуть розвиватися наступні побічні ефекти:

Алергічна реакція Головний біль, сонливість, запаморочення, пригнічення ЦНС Нудота, блювання, посилене газоутворення, рідке випорожнення, порушення смаку, Зменшення кількості сечі Зниження гемоглобіну, кров у сечі, носові кровотечі, зменшення числа лейкоцитів.

У разі передозування у пацієнта спостерігаються:

Випадки передозування поодинокі. Так як препарат найчастіше використовується під контролем лікарів в умовах стаціонару, такі симптоми виникають вкрай рідко. Проте, слід знати можливі наслідки і за необхідності надати симптоматичне лікування. Прийом препарату також припиняється.

Дозування і тривалість лікування.

Схема лікування цефтриаксону при простатиті стандартна: 1-2 г / добу. Курс лікування встановлюється індивідуально для кожного пацієнта, але зазвичай становить 4-14 днів. Більш тривалий курс обговорюється з лікарем, але доцільним є збільшення добової дози до 4 г/добу, розбитої на два прийоми.

Набір для ін’єкції препарату.

Препарат не призначається дітям до 12 років, тому дозування загальна для всіх категорій пацієнтів. Поправки в курс терапії вводить тільки лікуючий лікар.

Спочатку опубліковано 2018-01-25 17:49: 11.

Цефтриаксон 0.5 г № 10 порошок.

Опис Цефтриаксон 0.5 г № 10 порошок.

Порошок Цефтриаксон 0.5 г-цефалоспориновий антибіотик 3 покоління з бактерицидною дією, заснованою на інгібуванні синтезу клітинних бактеріальних стінок. Має широке протимікробну дію, яка поширюється на анаеробні і аеробні грамнегативні і грампозитивні мікроорганізми. Активність Цефтріаксону поширюється на актиноміцети, цитробактер, терпонему, шигеллу, протеус, нейссерию, энтеробактер, кишкову паличку, фузобактерії, пептострептококи, пептококи, клостридії, бактероїди і інші.

Показання до застосування:

Порошок Цефтриаксон призначається при інфекційних патологіях:

ЛОР-органів, нижніх і верхніх шляхів дихання (емпієма плеври, легеневий абсцес, пневмонія, бронхіт);

бактеріальної септицемії і сепсисі;

кісток і суглобів (остеомієліт);

органів черевної порожнини (перитоніт);

гінекологічних (неускладнена гонорея);

цефтриаксон від простатиту

шкіри і м’якої тканини (стрептодермія);

сечостатевих органів (простатит, цистит, пієлонефрит, пієліт);

бактеріальному менінгіті, ендокардиті;

сальмонелоносійство і сальмонельоз;

хвороби Лайма, сифілісі, м’якому шанкрі.

Купити за вигідною вартості Порошок Цефтриаксон 10 ампул можна на сайті нашої аптеки.

Порошок Цефтриаксон 0.5 г — цефалоспориновий антибіотик 3 покоління з бактерицидною дією, заснованим на інгібуванні синтезу клітинних бактеріальних стінок. Має широке протимікробну дію, що розповсюджується на анаеробні і аеробні грамнегативні і грампозитивні мікроорганізми. Активність Цефтріаксона поширюється на актиноміцети, цитробактер, терпонему, шигеллу, протеус, Нейссер, ентеробактерій, кишкову паличку, фузобактерии, пептострептококки, пептококки, клостридії, бактероїди та інші.

Показання до застосування:

Порошок Цефтриаксон призначається при інфекційних патологіях:

ЛОР-органів, нижніх і верхніх шляхів дихання (емпієма плеври, легеневий абсцес, пневмонія, бронхіт);

бактеріальної септицемії і сепсисі;

кісток і суглобів (остеомієліт);

органів черевної порожнини (перитоніт);

гінекологічних (неускладнена гонорея);

шкіри та м’яких тканин (стрептодермія);

сечостатевих органів (простатит, цистит, пієлонефрит, пієліт);

бактеріальному менінгіті, ендокардиті;

цефтриаксон від простатиту

сальмонелоносійстві і сальмонельозі;

хвороби Лайма, сифілісі, м’якому шанкрі.

Купити за вигідною вартості Порошок Цефтриаксон 10 ампул можна на сайті нашої аптеки.

Ціна Цефтриаксон 0.5 г № 10 порошок актуальна при замовленні на сайті. Купити Цефтриаксон 0.5 г № 10 порошок в містах України: Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Рівне, Біла Церква, Вінниця, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Краматорськ, Кременчук, Кривий Ріг, Кропивницький, Львів, Луцьк, Маріуполь, Миколаїв, Полтава, Суми, Тернопіль, Херсон, Житомир, Хмельницький, Черкаси, Чернівці, Чернігів.

Цефтриаксон 0.5 г № 10 порошок Інструкція.

діюча речовина: цефтріаксон;

1 флакон містить цефтріаксону натрієвої солі стерильної у перерахуванні на цефтріаксон 0,5 г або 1,0 г.

Лікарська форма.

Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: кристалічний порошок майже білого або жовтавого кольору, слабко гігроскопічний.

Фармакотерапевтична група.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Інші бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини III покоління. Цефтріаксон. Код АТХ J01D D04.

Фармакологічні властивості.

Цефтріаксон – парентеральний цефалоспориновий антибіотик III покоління з пролонгованою дією.

Механізм дії. Бактерицидна активність цефтріаксону зумовлена пригніченням синтезу клітинної стінки. Цефтріаксон активний in vitro відносно широкого спектра грамнегативних і грампозитивних мікроорганізмів. Цефтріаксон характеризується дуже великою стійкістю до більшості b-лактамаз (як пеніциліназ, так і цефалоспориназ) грампозитивних і грамнегативних бактерій. Цефтріаксон активний відносно таких мікроорганізмів in vitro та при клінічних інфекціях (див. розділ «Показання»):

Грампозитивні аероби. Staphylococcus aureus (метицилінчутливий), коагулазонегативні стафілококи, Streptococcus pyogenes (β-гемолітичний, групи А), Streptococcus agalactiae (β-гемолітичний, групи В), β-гемолітичні стрептококи (групи ні А, ні В), Streptococcus viridans, Streptococcus pneumoniae.

Примітка. Стійкі до метициліну Staphylococcus spp. резистентні до цефалоспоринів, у тому числі до цефтріаксону. Також Enterococcus faecalis, Enterococcus faecium та Listeria monocytogenes проявляють стійкість до цефтріаксону.

Грамнегативні аероби. Інфекціями, викликаними Acinetobacter lwoffi, інфекціями, викликаними Acinetobacter anitratus (головним чином А. baumanii)*, Аеромоноз hydrophila, Alcaligenes faecalis, Alcaligenes odorans, бактерії алкагеноподібні, боррелий burgdorferi сенсі, відрізняє cepacia, Capnocytophaga SPP.і, Citrobacter різні (у тому числі С. amalonaticus), Citrobacter freundii*, кишкова паличка, Enterobacter aerogenes*, Энтеробактер Римської імперії*, Энтеробактер СПП.(інші)*, гемофільної шляхом, гемофільної інфекції, спричиненої Haemophilus parainfluenzae, Копенгаген канал, клебсієла oxytoca, клебсиелла пневмонії**, Moraxella катарального (Branhamella раніше називалися катарральным), Моракселлу osloensis, Моракселлу СПП. (ІІ), morganella Morganii, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Pasteurella multocida, plesiomonas Shigelloides, Proteus Wonderful, Proteus Penneri*, Proteus Common, Pseudomonas Fluorescence*, Pseudomonas spp. (ІІІ)*, Providence Rettgeri, Providence spp. (інші), сальмонели черевного тифу, сальмонел. (група enteritidis), Serratia marcescens, Serratia spp. (ІІІ), Shigella spp., Холерний СПП., Yersinia enterocolitica, Yersinia spp. (іхі).

*деякі ізоляти цих видів стійкі до цефтріаксону головним чином унаслідок утворення β-лактамаз, що кодуються хромосомами.

**деякі ізоляти Klebsiella pneumoniae стійкі до цефтріаксону внаслідок утворення низки плазмідо-опосередкованих β-лактамаз.

Примітка. Багато зі штамів вищезазначених мікроорганізмів, які мають множинну стійкість до таких антибіотиків як амінопеніциліни та уреїдопеніциліни, цефалоспорини І та ІІ покоління, аміноглікозиди, є чутливими до цефтріаксону. Treponema pallidum чутлива до цефтріаксону in vitro та в дослідах на тваринах. Клінічні випробування показують, що цефтріаксон ефективний для лікування первинного та вторинного сифілісу. За деякими винятками клінічні штами P. аеruginosa стійкі до цефтріаксону.

Анаероби. Bacteroides spp. (чутливі до жовчі)*, Clostridium spp. (крім групи C. perfringens), Fusobacterium nucleatum, Fusobacterium spp. (інші), Gaffkia anaerobica (раніше називалися Peptococcus), Peptostreptococci.

*деякі ізоляти Bacteroides spp. стійкі до цефтріаксону.

Примітка. Багато з штамів Bacteroides spp., які продукують β-лактамази (зокрема, B. fragilis), стійкі до цефтріаксону. Стійкий Clostridium difficile.

Чутливість до цефтріаксону можна визначати методом дисків або методом серійних розведень на агарі або бульйоні, використовуючи стандартну методику, подібну до тієї, яку рекомендує Національний комітет клінічних лабораторних стандартів (НККЛС). Для цефтріаксону НККЛС встановив такі критерії оцінки результатів випробувань:

Чутливі Помірно чутливі Стійкі Метод розведень Інгібуюча концентрація, мг/л ≤ 8 16-32 ≥ 64 Метод дисків (диск з 30 мкг цефтріаксону) Діаметр зони затримки росту, мм.

Для визначення чутливості мікроорганізмів слід використовувати диски з цефтріаксоном, оскільки у дослідженнях in vitro показано, що цефтріаксон активний відносно окремих штамів, які стійкі при використанні дисків, призначених для всієї групи цефалоспоринів.

Замість стандартів НККЛС для визначення чутливості мікроорганізмів можна використовувати й інші добре стандартизовані нормативи, наприклад, DIN та ICS, що дозволяють адекватно оцінити рівень чутливості.

Фармакокінетика цефтріаксону має нелінійний характер. Всі основні фармакокінетичні параметри, що базуються на загальних концентраціях препарату (вільний та зв’язаний з білками цефтріаксон), за винятком періоду напіввиведення, залежать від дози.

Всмоктування. Максимальна концентрація у плазмі крові після внутрішньом’язового введення 1 г препарату становить 81 мг/л та досягається за 2-3 години після введення. Одноразові внутрішньовенні інфузії 1 г та 2 г призводять через 30 хвилин до концентрацій 168,1 ± 28,2 та 256,9 ± 16,8 мг/л відповідно. Площа під кривою «концентрація-час» у плазмі крові після внутрішньовенного введення дорівнює такій після внутрішньом’язового введення. Це означає, що біодоступність цефтріаксону після внутрішньом’язового введення становить 100 %.

Розподіл. Об’єм розподілу цефтріаксону становить 7-12 л. Після внутрішньовенного введення цефтріаксон швидко проникає в інтерстиціальну рідину, де бактерицидні концентрації щодо чутливих мікроорганізмів зберігаються протягом 24 годин.

Після введення у дозі 1-2 г цефтріаксон добре проникає у тканини та рідини організму. Протягом більше 24 годин його концентрації набагато перевищують мінімальні пригнічуючі концентрації для більшості збудників інфекцій більш ніж у 60 тканинах та рідинах (у тому числі легенях, серці, жовчовивідних шляхах, печінці, середньому вусі та слизовій носа, кістках, а також спинномозковій, плевральній та синовіальній рідинах, у секреті простати).

Цефтріаксон зворотно зв’язується з альбуміном, причому ступінь зв’язування зменшується зі зростанням концентрації, наприклад, знижуючись з 95 % при концентрації у плазмі крові менше 100 мг/л до 85 % при концентрації 300 мг/л. Завдяки нижчій концентрації альбуміну в тканинній рідині, частка вільного цефтріаксону в ній вища, ніж у плазмі крові.

Цефтріаксон проникає через запалені мозкові оболонки у дітей, у т.ч. новонароджених. Максимальна концентрація у спинномозковій рідині досягається приблизно через 4 години після внутрішньовенного введення та становить у середньому 18 мг/л при дозах 50-100 мг/кг. При бактеріальному менінгіті середня концентрація цефтріаксону в цереброспінальній рідині становить 17 % від концентрації у плазмі крові, при асептичному менінгіті – 4 %. Через 24 години після внутрішньовенного введення цефтріаксону в дозі 50-100 мг/кг концентрації цефтріаксону у спинномозковій рідині перевищують 1,4 мг/л. У дорослих хворих на менінгіт після введення дози 50 мг/кг через 2-24 години досягаються такі концентрації цефтріаксону у цереброспінальній рідині, які в багато разів перевищують мінімальні інгібуючі концентрації для найрозповсюдженіших збудників менінгіту.

Цефтріаксон проходить через плацентарний бар’єр та в малих концентраціях проникає у грудне молоко (3-4 % від концентрації у плазмі крові матері через 4-6 годин).

Метаболізм. Цефтріаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється у неактивні метаболіти під дією кишкової флори.

Виведення. Загальний плазмовий кліренс цефтріаксону становить 10-22 мл/хв. Нирковий кліренс становить 5-12 мл/хв. 50-60 % цефтріаксону виводиться у незміненому вигляді нирками і 40-50 % – у незміненому вигляді з жовчю. Період напіввиведення цефтріаксону у дорослих становить близько 8 годин.

Фармакокінетика в особливих популяціях. У новонароджених дітей нирками виводиться приблизно 70 % дози. У дітей перших 8 днів життя, а також у пацієнтів віком від 75 років період напіввиведення у середньому є в 2-3 рази більшим, ніж у дорослих молодого віку.

У хворих із легким та помірним порушенням функцій нирок та печінки фармакокінетика цефтріаксону змінюється незначною мірою, відзначається лише незначне збільшення періоду напіввиведення з плазми крові. Якщо порушена лише функція нирок, збільшується виведення з жовчю, якщо порушена функція печінки, збільшується виведення через нирки.

Цефтріаксон застосовувати для лікування інфекцій, збудники яких чутливі до цефтріаксону:

інфекції дихальних шляхів, особливо пневмонія, а також інфекції вуха, горла і носа; інфекції органів черевної порожнини (перитоніт, інфекції жовчовивідних шляхів і шлунково-кишкового тракту); інфекції нирок і сечовивідних шляхів; інфекції статевих органів, включаючи гонорею; сепсис; інфекції кісток, суглобів, м’яких тканин, шкіри, а також ранові інфекції; інфекції у хворих з ослабленим імунним захистом; менінгіт; дисемінований бореліоз Лайма (стадії ІІ та ІІІ);

Періопераційна профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях на органах шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, сечовивідних шляхів і під час гінекологічних процедур, але лише у випадках потенційної або відомої контамінації.

При призначенні цефтріаксону необхідно дотримуватись офіційних рекомендацій з антибіотикотерапії та, зокрема, рекомендацій з профілактики антибіотикорезистентності.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до цефтріаксону або будь-якого іншого цефалоспорину. Наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості (наприклад, анафілактичних реакцій) до будь-якого іншого типу бета-лактамних антибактеріальних засобів (пеніцилінів, монобактамів та карбапенемів).

недоношеним новонародженим віком ≤ 41 тиждень із урахуванням терміну внутрішньоутробного розвитку (гестаційний вік + вік після народження)*;

доношеним новонародженим (віком ≤ 28 днів):

із гіпербілірубінемією, жовтяницею, гіпоальбумінемією або ацидозом, оскільки при таких станах зв’язування білірубіну, імовірно, порушене*; які потребують (або очікується, що потребуватимуть) внутрішньовенного введення препаратів кальцію або інфузій кальційвмісних розчинів, оскільки існує ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

* у дослідженнях іn vitro було показано, що цефтріаксон може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові, що призводить до можливого ризику розвитку білірубінової енцефалопатії у таких пацієнтів.

Перед внутрішньом’язовим введенням цефтріаксону слід обов’язково виключити наявність протипоказань до застосування лідокаїну, якщо його застосовувати в якості розчинника (див. розділ «Особливості застосування»). Див. інструкцію для медичного застосування лідокаїну, особливо протипоказання.

Розчини цефтріаксону, що містять лідокаїн, ніколи не слід вводити внутрішньовенно.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, не слід використовувати для відновлення цефтріаксону у флаконах або для подальшого розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення, оскільки може утворитися преципітат. Преципітати кальцієвої солі цефтріаксону також можуть утворюватися при змішуванні цефтріаксону із кальційвмісними розчинами в одній інфузійній системі. Цефтріаксон не можна вводити одночасно із розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, в тому числі із кальційвмісними розчинами для тривалих інфузій, такими як розчини для парентерального харчування, за допомогою Y-подібної системи. Однак решті пацієнтів, крім новонароджених, цефтріаксон та кальційвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, якщо між інфузіями ретельно промити систему сумісною рідиною. У дослідженнях іn vitro із використанням плазми пуповинної крові дорослих та новонароджених було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання», «Особливості застосування», «Побічні реакції»).

Сумісне застосування препарату із пероральними антикоагулянтами може посилювати ефект проти вітаміну К та ризик кровотечі. Рекомендується часто перевіряти міжнародне нормалізоване співвідношення та належним чином корегувати дозу антивітаміну К як під час, так і після терапії цефтріаксоном (див. розділ «Побічні реакції»).

Існують суперечливі дані щодо потенційного посилення токсичного впливу аміноглікозидів на нирки при їх застосуванні разом із цефалоспоринами. В таких випадках слід ретельно дотримуватися рекомендацій із моніторингу рівня аміноглікозидів (та функції нирок) у клінічній практиці.

У дослідженні цефтріаксону in vitro при застосуванні хлорамфеніколу у комбінації із цефтріаксоном спостерігалися антагоністичні ефекти. Клінічна значущість цих даних невідома.

Не було зареєстровано випадків взаємодії між цефтріаксоном та кальційвмісними препаратами для перорального застосування або взаємодії між цефтріаксоном для внутрішньом’язового введення та кальційвмісними препаратами (для внутрішньовенного або перорального застосування).

У пацієнтів, які застосовують цефтріаксон, можливі хибнопозитивні результати тесту Кумбса.

Цефтріаксон, як і інші антибіотики, може спричиняти хибнопозитивні результати аналізу на галактоземію.

Також при визначенні глюкози у сечі за допомогою неферментних методів результати можуть бути хибнопозитивними. З цієї причини в період застосування цефтріаксону слід визначати рівень глюкози у сечі за допомогою ферментних методів.

Порушень функції нирок не спостерігалося після супутнього застосування великих доз цефтріаксону та потужних діуретиків (наприклад, фуросеміду).

Одночасне застосування пробенециду не знижує виведення цефтріаксону.

Особливості застосування.

Як і при застосуванні всіх бета-лактамних антибіотиків, повідомлялося про випадки серйозних реакцій гіперчутливості, іноді з летальними наслідками (див. розділ «Побічні реакції»). У випадку тяжких реакцій гіперчутливості застосування цефтріаксону слід негайно припинити та вжити належних невідкладних заходів. Перед початком лікування слід встановити, чи є у пацієнта в анамнезі тяжкі реакції гіперчутливості до цефтріаксону, інших цефалоспоринів або інших типів бета-лактамних засобів. Слід з обережністю застосовувати цефтріаксон пацієнтам із наявністю в анамнезі нетяжкої гіперчутливості до інших бета-лактамних препаратів.

Зареєстровані випадки тяжких небажаних реакцій з боку шкіри (синдром Стівенса-Джонсона або синдром Лайєлла/токсичний епідермальний некроліз), однак частота цих явищ невідома (див. розділ «Побічні реакції»).

Взаємодія з лікарськими засобами, що містять кальцій.

цефтриаксон від простатиту

У недоношених та доношених немовлят віком менше 1 місяця описані випадки утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону у легенях та нирках із летальними наслідками. Щонайменше одному з цих пацієнтів цефтріаксон та кальцій вводили у різний час та через різні внутрішньовенні інфузійні системи. Згідно з наявними науковими даними, не зареєстровано підтверджених випадків утворення внутрішньосудинних преципітатів, крім як у новонароджених, яким вводили цефтріаксон та кальційвмісні розчини або будь-які інші кальційвмісні препарати. У дослідженнях цефтріаксону натрієвої солі іn vitro було показано, що новонародженим загрожує підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону порівняно з пацієнтами інших вікових груп.

При застосуванні цефтріаксону пацієнтам будь-якого віку препарат не можна змішувати або вводити одночасно з будь-якими розчинами для внутрішньовенного введення, що містять кальцій, навіть при використанні різних інфузійних систем або введенні препаратів у різні інфузійні ділянки. Проте пацієнтам віком від 28 днів цефтріаксон та кальційвмісні розчини можна вводити послідовно, один після одного, за умови введення препаратів через різні інфузійні системи у різні ділянки тіла або заміни чи ретельного промивання інфузійної системи між введенням цих засобів фізіологічним сольовим розчином, щоб запобігти утворенню преципітату. Пацієнтам, які потребують постійних інфузій кальційвмісних розчинів для повного парентерального харчування (ППХ), медичні працівники можуть призначити альтернативні антибактеріальні засоби, застосування яких не пов’язане з подібним ризиком утворення преципітатів. Якщо застосування цефтріаксону пацієнтам, які потребують постійного харчування, визнано необхідним, розчини для ППХ та цефтріаксон можна вводити одночасно, хоча і через різні інфузійні системи та у різні ділянки тіла. Також введення розчинів для ППХ можна призупинити на час інфузії цефтріаксону та промити інфузійні системи між введенням розчинів (див. розділи «Протипоказання», «Побічні реакції» та «Несумісність»).

Безпека та ефективність цефтріаксону у новонароджених, немовлят та дітей були встановлені для доз, описаних у розділі «Спосіб застосування та дози». У дослідженнях було показано, що цефтріаксон, як і деякі інші цефалоспорини, може витісняти білірубін зі зв’язку з альбуміном сироватки крові.

Цефтріаксон протипоказаний недоношеним та доношеним новонародженим, яким загрожує ризик розвитку білірубінової енцефалопатії (див. розділ «Протипоказання»).

Імуноопосередкована гемолітична анемія.

Випадки імуноопосередкованої гемолітичної анемії спостерігалися у пацієнтів, які отримували цефалоспорини, в тому числі цефтріаксон (див. розділ «Побічні реакції»). Тяжкі випадки гемолітичної анемії, в тому числі з летальними наслідками, були зареєстровані у період лікування цефтріаксоном як у дорослих, так і у дітей.

Якщо під час застосування цефтріаксону у пацієнта виникає анемія, слід розглянути діагноз анемії, асоційованої із застосуванням цефалоспорину, та припинити застосування цефтріаксону до встановлення етіології захворювання.

При довготривалому лікуванні слід регулярно проводити розгорнутий аналіз крові.

Коліт/надмірний ріст нечутливих мікроорганізмів.

Випадки коліту та псевдомембранозного коліту, асоційованих із застосуванням антибактеріальних засобів, були зареєстровані на тлі застосування майже всіх антибактеріальних засобів, у тому числі цефтріаксону. Тяжкість цих захворювань може коливатися від легкої до такої, що загрожує життю. Тому важливо врахувати можливість такого діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування цефтріаксону виникла діарея (див. розділ «Побічні реакції»). Слід обміркувати припинення терапії цефтріаксоном та застосування відповідних засобів проти Clostridium difficile. Лікарські засоби, що пригнічують перистальтику, застосовувати не слід.

Як і при застосуванні інших антибактеріальних засобів, можуть виникати суперінфекції, спричинені нечутливими до препарату мікроорганізмами.

Тяжка ниркова та печінкова недостатність.

У випадку тяжкої ниркової та печінкової недостатності рекомендований ретельний клінічний моніторинг безпеки та ефективності препарату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Вплив на результати серологічних досліджень.

При застосуванні препарату цефтріаксон тест Кумбса може давати хибнопозитивні результати. Також цефтріаксон може спричиняти хибно-позитивні результати аналізу на наявність галактоземії.

При визначенні глюкози у сечі неферментними методами можуть бути отримані хибно-позитивні результати. Протягом застосування Цефтріаксону рівні глюкози у сечі слід визначати за допомогою ферментних методів аналізу (див. розділ «Побічні реакції»).

Кожен грам препарату цефтріаксон містить 3,6 ммоль натрію. Це слід взяти до уваги пацієнтам, які дотримуються дієти із контрольованим вмістом натрію.

Спектр антибактеріальної активності.

Цефтріаксон має обмежений спектр антибактеріальної активності і може бути непридатним для застосування в якості монотерапії при лікуванні певних типів інфекції, крім випадків, коли збудник вже підтверджений (див. розділ ««Спосіб застосування та дози»). У випадку полімікробних інфекцій, коли серед підозрюваних збудників є резистентні до цефтріаксону мікроорганізми, слід розглянути застосування додаткових антибіотиків.

Якщо в якості розчинника застосовувати розчин лідокаїну, цефтріаксон можна вводити лише внутрішньом’язово. Перед введенням препарату слід обов’язково врахувати протипоказання до застосування лідокаїну, застереження та іншу відповідну інформацію, наведену у інструкції для медичного застосування лідокаїну (див. розділ «Протипоказання»). Розчин лідокаїну у жодному випадку не можна вводити внутрішньовенно.

У випадку наявності на сонограмі тіней слід зважити на можливість утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону. Затінення, що помилково вважалися жовчними каменями, спостерігалися на сонограмах жовчного міхура, і частота їх виникнення зростала при застосуванні цефтріаксону у дозі 1 г/добу та вище. Особливої обережності слід дотримуватися при застосуванні препарату дітям. Такі преципітати зникають після припинення терапії цефтріаксоном. У рідкісних випадках утворення преципітатів кальцієвої солі цефтріаксону супроводжувалося симптоматикою. У разі наявності симптомів рекомендується консервативне нехірургічне лікування, і лікар має прийняти рішення про припинення застосування препарату, спираючись на результати оцінки користі-ризику конкретного випадку (див. розділ «Побічні реакції»).

Випадки панкреатиту, можливо, спричинені непрохідністю жовчних шляхів, були зареєстровані у пацієнтів, які отримували Цефтріаксон (див. розділ «Побічні реакції»). Більшість із таких пацієнтів мали фактори ризику розвитку холестазу та утворення біліарного сладжу, такі як попередня значна терапія, тяжка хвороба та повне парентеральне харчування. Не можна виключати, що ініціюючим або додатковим фактором розвитку цього порушення може бути утворення у жовчних шляхах преципітатів внаслідок застосування препарату Цефтріаксон.

Зареєстровані випадки утворення ниркових каменів, що зникали після припинення застосування цефтріаксону (див. розділ «Побічні реакції»). У випадку наявності симптомів слід зробити ультразвукове обстеження. Рішення щодо застосування препарату пацієнтам з наявністю в анамнезі ниркових каменів або гіперкальціурії приймає лікар, спираючись на результати оцінки користі-ризику конкретного випадку.

Утилізація лікарського засобу.

Надходження лікарського засобу у зовнішнє середовище слід звести до мінімуму. Слід запобігати потраплянню лікарського засобу у каналізаційну систему або домашні відходи. Будь-який невикористаний лікарський засіб після закінчення лікування або терміну придатності слід повернути в оригінальній упаковці постачальнику (лікарю або фармацевту) для правильної утилізації.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Цефтріаксон проникає через плацентарний бар’єр. Існують обмежені дані щодо застосування цефтріаксону вагітним жінкам. Дослідження на тваринах не свідчать про безпосередній або опосередкований шкідливий вплив на ембріон/плід, пери- та постнатальний розвиток. Під час вагітності, зокрема у I триместрі, цефтріаксон можна застосовувати, лише якщо користь перевищує ризик.

Цефтріаксон проникає у грудне молоко у низьких концентраціях, але при застосуванні препарату у терапевтичних дозах не очікується жодного впливу на немовлят. Проте не можна виключати ризик розвитку діареї та грибкової інфекції слизових оболонок. Слід врахувати можливість сенсибілізації. Потрібно прийняти рішення щодо припинення годування груддю або припинення/відмови від застосування цефтріаксону з урахуванням користі/ризику.

У дослідженнях репродуктивної функції не було виявлено ознак небажаного впливу цефтріаксону на чоловічу або жіночу фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Відповідних досліджень не проводили. У зв’язку з можливістю виникнення таких побічних реакцій як запаморочення Цефтріаксон може впливати на здатність керувати транспортними засобами або працювати зі складними механізмами.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі та діти віком від 12 років: призначати 1-2 г цефтріаксону 1 раз на добу (кожні 24 години). При тяжких інфекціях або інфекціях, збудники яких мають лише помірну чутливість до цефтріаксону, добову дозу можна збільшувати до 4 г.

Новонароджені, немовлята та діти віком до 12 років.

Нижче наводяться рекомендовані дози для застосування 1 раз на добу.

Новонароджені (до 2 тижнів): 20-50 мг/кг маси тіла 1 раз на добу. Добова доза не має перевищувати 50 мг/кг маси тіла. При визначенні дози препарату для доношених і недоношених дітей відмінностей немає.

Цефтріаксон протипоказаний для застосування новонародженим віком ≤ 28 днів при необхідності (чи очікуваній необхідності) лікування внутрішньовенними розчинами, які містять кальцій, у тому числі постійні внутрішньовенні вливання, які містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування, у зв’язку з ризиком виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону (див. розділ «Протипоказання»).

Новонароджені та діти віком від 15 днів до 12 років: 20-80 мг/кг маси тіла 1 раз на добу.

Дітям із масою тіла понад 50 кг призначати дози для дорослих.

Внутрішньовенні дози 50 мг/кг або вищі слід вводити шляхом інфузії упродовж принаймні 30 хвилин.

Хворі літнього віку.

Хворим літнього віку корекція дози не потрібна.

Тривалість лікування залежить від показання та перебігу хвороби.

Відносно багатьох грамнегативних бактерій існує синергізм між цефтріаксоном і аміноглікозидами. Незважаючи на те, що підвищену ефективність таких комбінацій не завжди можна передбачити, її слід мати на увазі при наявності тяжких, загрозливих для життя інфекцій, спричинених Pseudomonas aeruginosa. Через фізичну несумісність цефтріаксону та аміноглікозидів їх слід вводити окремо в рекомендованих дозах.

Дозування в особливих випадках.

цефтриаксон від простатиту

При бактеріальному менінгіті у немовлят і дітей віком від 15 днів до 12 років лікування розпочинати з дози 100 мг/кг (але не більше 4 г) 1 раз на добу. Як тільки збудник буде ідентифікований, а його чутливість визначена, дозу можна відповідно зменшити. Найкращі результати досягалися при такій тривалості лікування:

Менінгокок пневмокок гемофільна паличка 4 дні 6 днів 7 днів.

Бореліоз Лайма: дорослим та дітям – 50 мг/кг (найвища добова доза – 2 г) 1 раз на добу протягом 14 днів.

Для лікування гонореї (спричиненої штамами, що утворюють або не утворюють пеніциліназу) рекомендується призначати разову дозу 250 мг внутрішньом’язово.

Профілактика інфекцій у хірургії.

Для профілактики післяопераційних інфекцій при контамінованих або потенційно контамінованих хірургічних втручаннях рекомендовано – залежно від ступеня небезпеки зараження – вводити разову дозу 1-2 г цефтріаксону за 30-90 хвилин до початку операції. При операціях на товстій і прямій кишці добре зарекомендувало себе одночасне (однак відокремлене) введення цефтріаксону та одного з 5-нітроімідазолів, наприклад, орнідазолу.

Порушення функцій нирок та печінки.

У хворих із порушеннями функцій нирок немає необхідності знижувати дозу в тому випадку, якщо функція печінки залишається нормальною. Лише у разі ниркової недостатності в передтермінальній стадії (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза не має перевищувати 2 г.

Хворим, які знаходяться на діалізі, немає потреби в додатковому введенні препарату після діалізу. Слід, однак, контролювати концентрацію цефтріаксону в сироватці крові щодо можливої корекції дози, оскільки у цих хворих може знижуватися швидкість виведення. Добова доза цефтріаксону у хворих, які знаходяться на діалізі, не повинна перевищувати 2 г.

У хворих із порушеннями функцій печінки немає необхідності знижувати дозу в тому випадку, якщо функція нирок залишається нормальною.

При одночасному тяжкому порушенні функцій нирок та печінки слід регулярно визначати концентрацію цефтріаксону у плазмі крові та проводити корекцію дози препарату в разі необхідності, оскільки рівень виведення у таких пацієнтів може знижуватися.

Готувати розчини необхідно безпосередньо перед їх застосуванням. Свіжоприготовлені розчини зберігають свою фізичну і хімічну стабільність протягом 6 годин при кімнатній температурі (або протягом 24 годин при температурі 2-8 °С). Залежно від концентрації і тривалості зберігання колір розчинів може варіювати від блідо-жовтого до бурштинового. Ця властивість активної речовини не впливає на ефективність або переносимість препарату.

Для внутрішньом’язової ін’єкції 1 г розчиняти у 3,5 мл 1 % розчину лідокаїну; ін’єкцію робити у центр великого м’яза. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну ділянку.

Якщо лідокаїн застосовувати в якості розчинника, отриманий розчин ніколи не слід вводити внутрішньовенно (див. розділ «Протипоказання»). Для детальної інформації рекомендується ознайомитися з інструкцією для медичного застосування лідокаїну.

Застосування лідокаїну передбачає попереднє проведення проби для визначення індивідуальної чутливості до цього лікарського засобу.

Для внутрішньовенної ін’єкції слід розчинити 1 г цефтріаксону в 10 мл води для ін’єкцій; вводити внутрішньовенно повільно (2-4 хвилини).

Внутрішньовенне вливання має тривати не менше 30 хвилин. Для приготування розчину для вливання розчинити 2 г Цефтріаксону в 40 мл одного з наступних інфузійних розчинів, вільних від іонів кальцію: 0,9 % хлорид натрію, 0,45 % хлорид натрію + 2,5 % глюкоза, 5 % глюкоза, 10 % глюкоза, 6 % декстран у розчині глюкози 5 %, 6-10 % гідроксиетильований крохмаль, вода для ін’єкцій. Зважаючи на можливу несумісність, розчини, які містять цефтріаксон, не можна змішувати з розчинами, які містять інші антибіотики, як при приготуванні, так і при введенні.

Однак 2 г цефтріаксону та 1 г орнідазолу фізично та хімічно сумісні у 250 мл фізіологічного розчину натрію хлориду або розчину глюкози.

Не можна використовувати кальційвмісні розчинники, такі як розчин Рінгера чи розчин Гартмана, для розчинення цефтріаксону у флаконах або для розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення у зв’язку з вірогідністю утворення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону також може відбуватися при змішуванні цефтріаксону з розчинами, які містять кальцій, в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Цефтріаксон не можна одночасно вводити внутрішньовенно з кальційвмісними розчинами, у тому числі з тривалими інфузіями, які містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування. Однак, за винятком новонароджених, цефтріаксон та кальційвмісні розчини можна вводити послідовно, якщо інфузійну систему ретельно промити між інфузіями сумісним розчином (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Препарат застосовувати дітям згідно з дозуванням, зазначеним у розділі «Спосіб застосування та дози».

Передозування.

У разі передозування гемодіаліз або перитонеальний діаліз не зменшать надмірні концентрації препарату в плазмі крові. У разі передозування може спостерігатися нудота, блювота, діарея. Специфічного антидоту не існує. Лікування передозування симптоматичне.

Побічні реакції.

Небажаними реакціями, що найчастіше спостерігалися при застосуванні цефтріаксону, є еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, діарея, висип та підвищення рівня печінкових ферментів.

За частотою виникнення побічні реакції при застосуванні цефтріаксону класифіковані таким чином:

Цефтриаксон від простатиту.

Я Фам Лікар. 2016 Jan 15; 93(2):114-20.

Гострий бактеріальний простатит-це гостра інфекція передміхурової залози, яка викликає тазову біль і симптоми сечовивідних шляхів, такі як дизурія, частота сечовипускання і затримка сечі, і може призвести до системних симптомів, таких як лихоманка, озноб, нудота, блювота і нездужання. Хоча істинна захворюваність невідома, гострий бактеріальний простатит, за оцінками, становить приблизно 10% від усіх випадків простатиту. Більшість гострих бактеріальних інфекцій простатиту придбані співтовариством, але деякі відбуваються після трансуретральних маніпуляційних процедур, таких як уретральна катетеризація і цистоскопія, або після трансректальной біопсії простати. Фізикальне обстеження повинно включати в себе абдомінальне, генітальне і Цифрове ректальне обстеження для оцінки ніжної, збільшеної або заболоченої простати. Діагноз переважно ставиться на підставі анамнезу і фізикального обстеження, але може бути полегшений аналізом сечі. Культури сечі повинні бути отримані у всіх пацієнтів, які підозрюються в наявності гострого бактеріального простатиту, щоб визначити відповідальні бактерії та його картину чутливості до антибіотиків. Додаткові лабораторні дослідження можуть бути отримані на основі факторів ризику і тяжкості захворювання. Рентгенографія зазвичай не потрібно. Більшість пацієнтів можуть лікуватися амбулаторно за допомогою пероральних антибіотиків та допоміжних заходів. Госпіталізація та внутрішньовенні антибіотики широкого спектру дії повинні розглядатися у пацієнтів, які системно хворі, не можуть добровільно мочитися, не можуть переносити пероральний прийом або мають фактори ризику стійкості до антибіотиків. Типові схеми антибіотиків включають цефтриаксон і доксициклін, ципрофлоксацин і піперацилін/тазобактам. Ризик нозокоміального бактеріального простатиту може бути знижений за допомогою антибіотиків, таких як ципрофлоксацин, перед трансректальною біопсією передміхурової залози.

Простатит Емпірична Терапія.

Поділитися Написати Відгук На Друк.

Схеми Емпіричної Терапії.

Емпіричні терапевтичні схеми для простатиту описані нижче, в тому числі для гострого простатиту і хронічного простатиту.

Стаціонарна терапія гострого простатиту: гостро хворий і / або підозрюваний сепсис.

Дивіться список нижче:

Цефтриаксон 1-2 г q12-24h З або без гентаміцину 1,7 мг/кг IV q8h або.

Цефотаксим 2 г IV q4-8h З або без гентаміцину 1,7 мг/кг IV q8h або.

Ципрофлоксацин 500 мг IV q12h З або без гентаміцину 1,7 мг/кг IV q8h або.

цефтриаксон від простатиту

Левофлоксацин 500 мг IV щодня з або без гентаміцину 1,7 мг / кг IV q8h.

Після початкового поліпшення з парентеральними антибіотиками, гострий бактеріальний простатит може управлятися з амбулаторною допомогою для завершення 4-тижневого курсу пероральних антибіотиків з урологічним наглядом. [1, 2, 3, 4, 5] терапія може бути адаптована на основі попередніх культур. [6]

Амбулаторна терапія гострого простатиту.

Дивіться список нижче:

Ципрофлоксацин 500 мг за заявкою протягом 28 днів або.

Левофлоксацин 500 мг по щодня протягом 28 днів [5, 6] або.

Триметоприм / сульфаметоксазол (TMP/SMX) 1 DS tablet PO BID протягом 28 днів.

При підозрі на гонорею (статеву активність, вік [1, 2, 3, 7]

Хронічний бактеріальний простатит (ХБП)

Дивіться список нижче:

Емпіричне лікування не рекомендується.

Симптоми CBP неспецифічні; пацієнти з симптомами, наводячи на думку про CBP, повинні бути оцінені за допомогою тесту Meares-Stamey (див. нижче) або зразків сечі до і після простатичного масажу.

Тест Meares-Stamey складається з послідовного збору сечі і виражених секрецій передміхурової залози; CBP підтверджується, якщо кількість бактерій в секреті передміхурової залози та перші 10 мл сечі після масажу простати принаймні в 10 разів перевищує кількість колоній вихідних 10 мл опорожненной сечі.

Незвичайні організми, такі як хламідії, мікобактерії туберкульозу, Кокцидіоїди, Гістоплазми і кандиди, повинні розглядатися, якщо звичайні культури негативні [8]

Посилання на літературу.

Ле БВ, Шеффер ЭйДжей. Сечостатеві больові синдроми, простатит і симптоми нижніх сечових шляхів. Урол Клин Норт Ам . Листопад 2009 року. 36 (4): 527-36.

Луцци р. синдроми простатиту. Інт Дж ЗПСШ, СНІДу . Листопад-Грудень 1996 Року. 7(7): 471-8.

Ree JJ, Piesman M, Costabile RA. Гострий бактеріальний простатит і абсцес передміхурової залози. Довідка Medscape. Оновлено 21 Грудня 2009 Року. Доступно за адресою http://emedicine.medscape.com/article/439968-overview.

Wagenlehner ФМ, Набер кг. Простатит: роль антибіотикотерапії. Світовий Юрол . 2003 рік. 21 (2): 105-8.

Гао ч ю ЛС Цзен з МК Хуанг, Чжоу В. персоналізована терапія Левофлоксацином для: фокус на проблеми фармакокінетики. Там Ризик Клину Манаг . 2014 рік. 10: 217-27. [Медлайн]. [повнотекстовий.]

Ліпський Б. А., Бірен І., Хой к. т. лікування бактеріального простатиту. Клин Заразить Дис . 2010 15 червня. 50 (12): 1641-52. [Медлайн].

Dubos м, Барро про Fedou Аль, Fredon Ф, Лоран Ф Brakbi г, з співавт. Абсцеси передміхурової залози і важкий сепсис внаслідок метицилін-чутливого золотистого стафілокока, що продукує Пантон-Валентин лейкоцидину. BMC заражають Дис . 2014 27 серпня. 14: 466. [Медлайн]. [повнотекстовий.]

Мерфі АБ, Macejko а Тейлору, Надлер РБ. Хронічний простатит: стратегії лікування. Наркотик. 2009 рік. 69 (1):71-84.

Комбінована терапія хворих хронічним простатитом при розвитку адено ми передміхурової залози великих розмірів Текст наукової статті за фахом « Урологія »

Анотація наукової статті з медицини та охорони здоров’я, автор наукової роботи-Неймарк Олександр Ізраїлевич, Яковець Ярослава Валеріївна.

Оцінена ефективність комбінованої терапії хронічного запального процесу в простаті при поєднанні з аденомою передміхурової залози об’ємом понад 40 см3. Проведення комбінованої терапії з включенням дутастерида як блокатора 5α-редуктази , що призводить до досить швидкого і тривалого зниження продукції активної форми тестостерону (дгт) та зменшення розмірів вузла, а також антибактеріального препарату в залежності від виявленої чутливості дозволяє зменшити розміри вузлового освіти і стабілізувати результати лікування хронічного простатиту.

Схожі теми наукових робіт з медицини та охорони здоров’я, автор наукової роботи-Неймарк Олександр Ізраїлевич, Яковець Ярослава Валеріївна,

Оцінена ефективність комбінованої терапії хронічного запального процесу в передміхуровій залозі в поєднанні з аденомою передміхурової залози об’ємом більше 40 см3. Здійснення комбінованої терапії з включенням дутастера >блокатора 5α-редуктази, що призводить до досить швидкого і тривалого зниження продукції активних форм тестостерону (дгт) та зменшення розмірів вузла, а також включення антибактеріального препарату визначається в залежності від чутливості дозволяє зменшити розміри вузлового освіти і стабілізувати результати лікування хронічного простатиту.

Текст наукової роботи на тему » комбінована терапія хворих на хронічний простатит при розвитку адено ми передміхурової залози великих розмірів»

етіології, спостерігаються зміни рівнів тиреоїдних гормонів, що проявляються синдромом еутиреоїдної слабкості в 52% випадків.

3. У пацієнтів під час сеансу гемодіалізу спостерігається паралелізм між динамікою маркерів уремії та эндоток-семии і позитивними зрушеннями в ти-реоидном статус, що дозволяє використовувати динаміку тиреоїдного статусу для оцінки ефективності проведеної терапії.

4. Сприятливим критерієм виживання пацієнтів на програмному гемодіалізі є висока інтенсивність режиму гемодіалізу (адекватно підібрана конкретному пацієнту).

5. Такі зрушення у функціональному стані ЩЗ як підвищення рівня свТ4 і зниження вмісту ТТГ в ході сеансу гемодіалізу є предикторами найгіршого прогнозу на злітну виживаність.

1. Бікбов Б. Т., Томіліна Н.А. Про стан замісної терапії хворих з хронічною нирковою недостатністю в Російській Федерації в 2000-2005 роках// Нефрологія і діаліз. — 2007. —Т. 9. — № 1. — С. 8-72.

2. Браверман Л. І. (Braverman L. E.) хвороби щитовидної залози: пер. з англ. — M.: Медицина, 2000.

3. Ниркова ендокринологія /Під ред. М. Дж. Да-

на (Dunn M. J.): пер. з англ. В. І. Кандрора. — М: Медицина, 1987.

4. Стецюк Е. А., Лебедєв С. В. Класичний гемодіаліз. — М.: 1997.

цефтриаксон від простатиту

5. Сичова Н.А. Можливості універсальних системних індексів в лабораторній діагностиці функціонального стану тиреоїдної системи // Available from: http: // www. mks. ru/ library/ text/ biomedpribor/ 98/ s3t21.htm.

6. Трошина Е. А., Абдулхабірова Ф. М. / / Пробл. ен-докринол. — 2001. — Т. 47. — № 6. — С. 61-64.

7. Каптейн Е. М. метаболізм тиреоїдних гормонів і захворювання щитовидної залози при хронічній нирковій недостатності / / Эндокр. REV. — 1996. — Том. 17. — P.45-63.

СТАН ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ У ХВОРИХ НА ТЕРМІНАЛЬНУ УРЕМІЮ НА ПРОГРАМОВАНОМУ ГЕМОДІАЛІЗІ.

Досліджено тиреоїдний статус (загальна і вільна фракції трийодтироніну, тироксину) та тиреотропного гормону в підгрупі хворих з термінальною стадією хронічної ниркової недостатності, які отримують програмоване гемодіаліз (основна група), порівняно з популяційній вибірці з 205 практично здорових людей. Виявлені функціональні зміни тиреоїдного статусу, які перевищували популяційні показники більш ніж в 2 рази. Динаміка рівня тиреоїдних гормонів поліпшувалася в ході процедури гемодіалізу, вона мала різну спрямованість у підгрупах, що вижили, і тих, хто не вижив протягом 3-річного періоду спостереження за хворими. Найгірший прогноз по виживаності мали пацієнти зі зростанням Т4 і зниженням тиреотропного гормону.

Ключові слова: уремія, тиреоїдні гормони, тиреотропний гормон.

КОМБІНОВАНА ТЕРАПІЯ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ПРОСТАТИТ ПРИ РОЗВИТКУ АДЕНОМИ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ.

Олександр Ізраїлевич Неймарк, Ярослава Валеріївна Яковець.

Кафедра урології (зав. — проф. А. І. Неймарк) Алтайського державного медичного університету,

Г. Барнаул, email: [email protected]

Оцінена ефективність комбінованої терапії хронічного запального процесу в простаті при поєднанні з аденомою передміхурової залози об’ємом понад 40 см3. Проведення комбінованої терапії з включенням дутастерида як блокатора 5а-редуктази, що призводить до досить швидкого і тривалого зниження продукції активної форми тестостерону (дгт) та зменшення розмірів вузла, а також антибактеріального препарату в залежності від виявленої чутливості дозволяє зменшити розміри вузлового освіти і 710.

стабілізувати результати лікування хронічного простатиту.

Ключові слова: хронічний простатит, аденома простати, блокатор 5а-редуктази, антибіотикотера-Пія.

Хронічний простатит (ХП) — одне з частих запальних захворювань статевої сфери у чоловіків. До 30-40% урологічних хворих страждають простатитом [2, 4, 5]. Аденома передміхурової желе-

зи (АПЖ) — також одне з найбільш поширених захворювань чоловіків похилого віку [3]. Патоморфологічні критерії діагностики АПЖ досить специфічні. Клінічно ж ця патологія проявляється менш чітко, особливо при позапузирному зростанні, коли динамічний компонент практично невиражений. За умови, що хворий в молодому віці тривало лікувався з приводу хронічного простатиту, будь-які зміни при сечовипусканні він буде відносити на його рахунок і часто тривалий час самостійно приймати раніше призначалася протизапальну терапію [1]. В такому випадку спостерігається тимчасове поліпшення стану, однак зростання аденоматозної тканини при цьому не припиняється і обсяг досягає великих розмірів. Що виникло раніше бактеріальне запалення по периферії передміхурової залози при появі вузлового утворення в центральній зоні за рахунок здавлення і порушення мікроциркуляції приймає безперервно рецидивуючий характер; уповільнюються проникнення протизапальних препаратів в тканину передміхурової залози, а також настання ремісії [6, 7]. Дутастерід як блокатор ферменту 5а-редуктази двох типів приводить до достатньо швидкого і тривалого зниження продукції активної форми тестостерону — дигидротестостеро-на (ДГТ) і, отже, зменшення розмірів вузла. Проведення комбінованої терапії з включенням этиотроп-ного при АПЖ і антибактеріального препарату в залежності від виявленої чутливості дозволяє зменшити розміри вузлового освіти, а значить зменшити здавлення периферичної частини простати, поліпшити мікроциркуляцію і посилити вплив на мікробний агент. Це дає більш стійкі результати лікування обох захворювань-і хронічного простатиту, і АПЖ. В результаті адекватної терапії відновлюється якість життя чоловіка.

Метою даного дослідження було вивчення можливостей комбінованої терапії у хворих хронічним простатитом при розвитку АПЖ великих розмірів з включенням як антибактеріального препарату, так і блокатора 5а-редуктази.

Проводилося лікування 94 хворих хронічним запальним процесом у віці від 52 до 68 років (середній вік — 59,7 року). Основну групу (ОГ) склали 75 пацієнтів, у яких при обстеженні було виявлено вузлове освіта в центральній зоні передміхурової залози великих розмірів, а також виявлено ознаки хронічного простатиту. Лікування включало дутастерід (аводарт, Glaxo) в дозі 5 мг один раз на день протягом півроку одночасно з призначенням (відповідно до результатів посіву еякуляту) амоксицилін клавуланату (панклав, хемофарм), цефтріаксону (аза-ран, хемофарм) або азитроміцину (хемо-мицин, хемофарм) по схемі курсом за 10 днів протягом 6 місяців під контролем чутливості мікрофлори. Критерієм для призначення аводарта служили наступні параметри: сумарний бал симптоматики не менше 13, індекс якості життя не менше 3 балів, не більше.

15 і не менше 5 мл / с, обсяг сечовипускання не менше 100 мл, обсяг залишкової сечі не більше 150 мл, обсяг простати не менше 60 см3 (нижня межа — 50 см3). Ефективність лікування оцінювали у пацієнтів двох груп порівняння. У 1-у групу порівняння (ГС-1) увійшли 16 пацієнтів, які початково мали зіставні зміни в периферичній частині передміхурової залози за всіма дослідженнями, при цьому до звернення у клініку урології вони отримували лікування тільки з приводу хронічного простатиту (антибактеріальні препарати, засоби, що поліпшують мікроциркуляцію, нестероїдні протизапальні засоби), а після звернення — таке ж лікування, як пацієнти основної групи. У 2-й групі порівняння (ГС-2) було 13 пацієнтів, які початково мали зіставні зміни в периферичній частині передміхурової залози за всіма дослідженнями, а вузлове освіта в центральній зоні у них не визначалося. Вони отримували терапію тільки з приводу хронічного простатиту (антибактеріальні препарати, засоби, що поліпшують мікроциркуляцію, нестероїдні протизапальні препарати згідно з результатами посіву еякуляту): амоксициліну клавуланат, цефтріаксон або азитроміцин по схемі курсом.

10 днів протягом 6 місяців під контролем чутливості мікрофлори. В якості контролю (КГ) використовувалися дані.

11 пацієнтів без ознак хронічного простатиту. Всім хворим проводилися оцінка загального стану, пальцеве ректальне дослідження, загальні аналізи крові, сечі, аналіз секрету передміхурової залози та його мікробіологічна оцінка, бактеріологічний посів еякуляту, УЗД нирок, трансректальне УЗД передміхурової залози з допплерографи-їй. Клінічна симптоматика оцінювалася за шкалою IPSS і QL. Клінічно і по УЗД ознаки пієлонефриту виявлені не були.

Повний курс обстеження проводився через 4 і 6 місяців після початку лікування і через 6 місяців після його закінчення.

До лікування сумарний бал IFSS дорівнював 19,3, мінімальна швидкість потоку сечі-3,5 мл / с, рівень ПСА-2,8. Зміна якості життя відзначили всі пацієнти. Клінічна симптоматика запального процесу в передміхуровій залозі визначалася системою сумарної оцінки за О. Б. Лорану — А. С. Сегалу (2001). При зверненні у всіх хворих відзначалося підвищення температури тіла від субфебрильних цифр до фебриллитета, лейкоцитоз в крові. Річок-тально визначалися болючість при пальпації залози та збільшення розмірів залози, виражена згладженість междолевой борозенки, підвищена кількість лейкоцитів в соку простати. За даними посіву секрету та визначення чутливості умовно-патогенної мікрофлори до антибіотиків: культури Enterobacter spp. більш чутливі до амоксициліну (конкретно до амоксицил-Ліну клавуланату, тому що чутливість до комбінованого препарату визначалася окремо), ніж до макролідів, фтор-хінолонів і цефалоспоринів, культури гемолітичного і негемолітичного стрептококів, навпаки, — до цефалоспо-ринів, ніж до макролідів (азитроміци-ну), фторхінолонів і пеніцилінових препаратів, Proteus spp. — до амоксициліну клавуланату (Середня чутливість до цефалоспоринів, ще нижча до макролідів). E. соН, характеризується високою чутливістю як до макролідів (конкретно до азитроміцину), так і 712.

Резистентність виділених уроштаммів до антибактеріальних препаратів (в %)

Антибіотики E. coli Ентеро-бактер Streptococcus Proteus spp.

Амоксицилін 15,7 32 22,5 20.

Амоксицилін клавуланат 19,3 39,4 19 22,2.

Азитроміцин 40,3 20,8 33,1 0.

Цефтриаксон 34 5,2 50 15,4.

Ципрофлокса-цин 12,5 14,1 5,1 14,3.

до цефалоспоринів і низької-до амоксициліну клавуланату. Серед виділених штамів стафілококів у значному відсотку спостережень зустрічаються полірезистентні до цефалоспоринів та макролідів. Чутливість ентерококів без достовірної різниці однакова до азитроміцину, цефалоспоринів і поступалася такої амоксициліну клавулана-ту (табл.1).

Трансректальне УЗД передміхурової залози з доплерографією виявило збільшення розміру простати в середньому до 57,6 см3. Розмір вузла, розташованого в центральній зоні, досягав у середньому 33,9 см3; зазначалося дифузне зниження ехогенності зони вузла, по периферії зниження кількості приносять і відносять судин. В окремих ділянках кровотік повністю був відсутній; показники кровотоку були знижені як у самій тканині простати, так і в проекції вузла (табл. 2).

Достовірне зменшення розмірів вузла, передміхурової залози в середньому на 18 см3 спостерігалося вже через 4 місяці після початку прийому комбінованої терапії. Крім того, у ці ж терміни були виявлені позитивні зрушення в показниках васкуляризації: зросли показники кровотоку, збільшилися діаметр судин і щільність судинного сплетення у пацієнтів ОГ. В цій групі ми не спостерігали один з основних побічних ефектів від призначення препаратів (блокаторів 5а-редуктази) — еректильної дисфункції (ймовірно, за рахунок поліпшення васкуляризації). Всі позитивні зміни були стабільні і зберігалися протягом ще 6 місяців. У ГС-1, незважаючи на-

* Достовірність показників до лікування в групах хворих і в контролі, * * до і після лікування в групах хворих.

Показники васкуляризації і гемодинаміки простати у здорових і хворих на хронічний простатит.

і при розвитку АПЖ.

Групи До лікування Через 4 міс Через 6 міс Через 12 міс Контроль М±т.

Лінійна середня швидкість, см/с 5,98±0,13* 7,52±0,21** 7,52±0,21 7,52±0,21 7,37±0,26.

Індекс резистентності, у.е. 0,77±0,018* 0,69±0,019** 0,69±0,019 0,69±0,019 0,64±0,019.

цефтриаксон від простатиту

Об’ємний кровотік, л/хв 0,009±0,001* 0,031±0,004** 0,031±0,004 0,031±0,004 0,029±0,002.

Лінійна середня швидкість, см/с 5,31±0,11* 5,82±0,12 6,74±0,19** 6,74±0,19 7,37±0,26.

Індекс резистентності, у.е. 0,75±0,015* 0,74±0,014 0,65±0,013** 0,65±0,013 0,64±0,019.

Об’ємний кровотік, л/хв 0,011±0,003* 0,013±0,003 0,024±0,001** 0,024±0,001 0,029±0,002.

Лінійна середня швидкість, см/с 5,31±0,11* 5,73±0,19 6,73±0,19** 6,73±0,19 7,37±0,26.

Індекс резистентності, у.е. 0,75±0,015* 0,66±0,004 0,68±0,004** 0,68±0,014 0,64±0,019.

Об’ємний кровотік, л/хв 0,011±0,003* 0,026±0,001 0,0287±0,001** 0,0287±0,001 0,029±0,002.

чало прийому етіотропної терапії, достовірне зменшення розмірів вузла спостерігалося лише через 6 місяців, але в меншій мірі, ніж в основній групі (на 13,9 см3). Змін кровотоку через 4 і 6 місяців нами також не було відзначено. При контрольному трансректальному УЗД передміхурової залози з доплерографією ще через 6 місяців від початку терапії мало місце поява кровотоку в раніше «німих» зонах, добре візуалізувалися приносять судини. Диференціація ехозон стала більш виразною. У ГС-2 призначення адекватної антибактеріальної терапії призвело до порівнянних і стабільних змін в показниках кровотоку вже через 4 місяці від початку лікування. Зміна якості життя в кращу сторону через 4 місяці прийому комплексної терапії відзначали всі пацієнти ОГ: симптоми з’являлися або рідко, або дуже рідко (табл.3). У ГС-1 зберігалися симптоми підгострого перебігу хронічного про-

статита, і пацієнти продовжували реагувати на провокуючий фактор у вигляді переохолодження, що призводило відразу ж до погіршення показників і якості сечовипускання і вимагало повторного обстеження і призначення протизапальних засобів (пацієнти при цьому брали аводарт). Отримані результати у пацієнтів основної групи зберігалися 6 наступних місяців спостереження. Загострення хронічного запального процесу і змін якості сечовипускання в основній групі не виникло. З небажаних явищ двоє хворих ГС — 1 відзначили зниження потенції, проте від препарату не відмовилися.

Таким чином, дутастерід як блоку-тор ферменту 5а-редуктази двох типів, що випускається під торговою назвою «аводарт», призводить до зниження продукції активної форми тестостерону (ДГТ) і, отже, до зменшення ступеня інфравезікальной обструкції.

Розрахунок індексу симптомів, якості життя, симптоматики в цілому і клінічного індексу за шкалою СОС-ХП у здорових, хворих на хронічний простатит і при розвитку АПЖ великих розмірів.

Хворі Сумарний бал (М ± т)

біль якість життя.

КГ ОГ ГС -1 ГС-2 КГ ОГ ГС -1 ГС-2.

До лікування 0,91±0,001 13,20±0,10 12,94±0,09 13,11±0,09 0,41±0,001 10,59±0,09 10,70±0,09 11,05±0,09.

Після лікування 2,91±0,03 2,89±0,029 0,98±0,028 1,91±0,01 1,93±0,01 0,47±0,012.

Виникнення бактеріального запалення по периферії передміхурової залози порушує мікроциркуляторні показники, сповільнює проникнення, а також терміни настання позитивних результатів. Проведення комбінованої з включенням антибактеріального препарату терапії дозволяє (відповідно до основного спектру збудників і їх чутливістю це може бути цефалоспорин Азаран, макролід азитро-міцин Хемоміцин або Амоксицилін клавуланат Панклав) впливати на мікробний агент і поліпшити мікроциркуляцію. Останнє, в свою чергу, забезпечує ще більш повноцінну доставку антибіотика і блокатора 5а-редуктази аводарта у вогнище запалення, приводячи до більш стійким результатами, практично усуваючи ризик виникнення побічних ефектів і в кінцевому підсумку відновлюючи якість життя чоловіка.

1. Вибір антимікробних препаратів при неускладнених інфекціях сечовивідних шляхів позаболь-ничного Походження. Посібник для лікарів. — Смоленськ, 2002. — 14 с.

2. Гориловский Л. М., Доброхотов М. М. Хронічний простатит// Амбул. урол. — 2003.— № 4.— С. 42-44.

3. Доброякісна гіперплазія передміхурової залози / за ред. акад. РАМН Н. А. Лопаткіна. — М, 1999. — 216 с.

4. Лоран О. Б., ПушкарьД.Ю, Сегал А. С., Юдовский С. О. Наше розуміння проблеми хронічного простатиту// Фарматека. — 2002. — № 10. — С. 69-76.

5. Пушкар Д. Ю, Сегал А. С., Юдовский С. О. Проти-вомикробная терапія хронічного неспецифічного простатиту// Consil. med. — 2002. —Том 4. — № 5. — С. 249-251.

6. Ткачук В. М. сучасні методи лікування хворих на хронічний простатит. Посібник для лікарів. — СПб, 2000.— 8 с.

7. Яковлєв С. В. Сучасні підходи до антибактеріальної терапії інфекцій сечовивідних шляхів// Consil. med. — 2001. — № 7. — С. 34-38.

КОМБІНОВАНА ТЕРАПІЯ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ПРОСТАТИТ ПРИ РОЗВИТКУ АДЕНОМИ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ ВЕЛИКИХ РОЗМІРІВ.

А. І. Неймарк, Я. В. Яковець.

Оцінена ефективність комбінованої терапії хронічного запального процесу в передміхуровій залозі в поєднанні з аденомою передміхурової залози об’ємом більше 40 см3. Здійснення комбінованої терапії з включенням дутастерида, блокатора 5а-редуктази, що призводить до досить швидкого і тривалого зниження продукції активних форм тестостерону (дгт) та зменшення розмірів вузла, а також включення антибактеріального препарату визначається в залежності від чутливості дозволяє зменшити розміри вузлового освіти і стабілізувати результати лікування хронічного простатиту.

Ключові слова: хронічний простатит, аденома передміхурової залози, блокатор 5а-редуктази, антибактеріальна терапія.

УДК 618.19—00 6.6—085.28.

цефтриаксон від простатиту

МОЖЛИВОСТІ РЕГІОНАРНОЇ ХІМІОТЕРАПІЇ РАКУ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ.

Умарова2, Казбек Заинович Сыздыков1, Онласбек Кудайбергенович Кулакеев1, Дауранбек Турсункулович Арыбжанов1, Жанар Сапарбековна Туменбаева2.

1 Кафедра онкології, мамології з курсом ЛОР-хвороб (зав. — проф. О. К. Кулакєєв) Південно-Казахстанської державної медичної академії 2областної онкологічний диспансер.

(головлікар-проф. О. К. Кулакєєв) , М. Шимкент, Казахстан, еmail: [email protected]

Проаналізовано результати лікування хворих на рак молочної залози Ш стадії, які отримали нео-ад’ювантна внутриартериальную хіміотерапію (75 мг/м2 таксотера, 50 мг/м2 доксорубіцину). Після 2 курсів хіміотерапії часткова регресія процесу спостерігалась у 19 (63,3%) хворих, стабілізація — у 11 (36,7%), після 4 курсів повна регресія — у 15 (50%), часткова — у 12 (40%), стабілізація процесу — у 3 (10%). В результаті лікування у 27 (90%) хворих вдалося 714.

провести радикальну мастектомію.

Ключові слова: рак молочної залози, хіміотерапія, мастектомія.

У Республіці Казахстан і Південно-Казахстанської області зростає захворюваність злоякісними новоутвореннями, і лікування їх є важливим і актуальним завданням. Рак молочної.

ЦЕФТРИАКСОН ПІР.Д / ІН.1Г ФЛ.№10.

Склад: АТС: J01D A13 Форма випуску: Порошок для розчину для ін’єкцій по 0,5 г або 1 г у флаконах Опис препарату Склад: 1 флакон містить цефтріаксону натрієвої солі стерильної у перерахунку на цефтріаксон — 0,5 г або 1 р. Показання до застосування Лікування інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами, в тому числі: ЛОР-органів, дихальних шляхів (гострий та хронічний бронхіт, пневмонія, абсцес легенів, емпієма плеври); шкіри та м’яких тканин (стрептодермії); сечостатевих органів (пієліт, гострий та хронічний пієлонефрит, цистит, простатит, епідидиміт, гінекологічні інфекції, неускладнена гонорея); — органів черевної порожнини (жовчних шляхів та шлунково-кишкового тракту, перитоніту). Лікування сепсису та бактеріальної септицемії; інфекції кісток (остеомієліт), суглобів; бактеріального менінгіту та ендокардиті; м’якого шанкру, сифілісу, хвороби Лайма; тифозної гарячки; сальмонельозу; інфекцій у пацієнтів з ослабленим імунітетом та для профілактики післяопераційних гнійно-септичних ускладнень. Протипоказання підвищена чутливість до Цефтриаксону-КМП та до інших цефалоспоринів, пеніцилінів, карбопенемів перший триместр вагітності, грудне вигодовування (на час лікування припиняють), печінкова та ниркова недостатність. Спосіб застосування та дози Цефтриаксон-КМП застосовують внутрішньом’язово та внутрішньовенно. Слід використовувати тільки свіжоприготовані розчини. Для внутрішньом’язового введення препарат розчиняють у стерильній воді для ін’єкцій у таких співвідношеннях: 0,5 г розчиняють у 2 мл води, 1 г — у 3,5 мл води. Внутрішньом’язові ін’єкції вводять у верхній зовнішній квадрант великого сідничного м’яза досить глибоко. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну сідницю. З метою усунення болючості в місці ін’єкції можливе використання 1 % розчину лідокаїну. Для внутрішньовенного введення препарат розчиняють у стерильній воді для ін’єкцій (0,5 г розчиняють в 5 мл, 1 г — у 10 мл розчинника). Вводять внутрішньовенно повільно (протягом 2 — 4 хв). Для внутрішньовенних інфузій розчиняють 2 г препарату в 40 мл розчину, який не містить іонів кальцію (розчин натрію хлориду 0,9 %, розчин глюкози 5 % або 10 %, розчин левульози 5 %). Дозу 50 мг / кг маси тіла і більше слід вводити внутрішньовенно краплинно протягом не менше 30 хвилин. Для дітей: новонароджених і недоношених добова доза становить 20 — 50 мг/кг маси тіла 1 раз на добу (дозу 50 мг/кг маси тіла перевищувати не дозволяється). При бактеріальному менінгіті у новонароджених початкова доза становить 100 мг/кг маси тіла один раз на добу (максимально 4 г). Після виділення патогенного мікроорганізму та визначення його чутливості дозу необхідно відповідно зменшити; від 3 тижнів до 12 років — 50 — 80 мг/кг на добу у 2 введення (у дітей з масою тіла 50 кг та більше слід дотримуватися дозування для дорослих); для дорослих і дітей старше 12 років препарат призначається по 1 — 2 г 1 раз на добу, при необхідності — до 4 г (бажано у 2 введення через 12 годин). Тривалість лікування залежить від виду інфекції та тяжкості стану. Після зникнення симптомів інфекції та нормалізації температури тіла рекомендується продовжувати застосування протягом не менше трьох днів. При неускладненій гонореї дорослим вводять одноразово внутрішньом’язово 0,25 г цефтриаксону-КМП. Для профілактики післяопераційних інфекцій дорослим вводять 1 г одноразово за ? — 2 години до операції внутрішньовенно у вигляді інфузії протягом 15 — 30 хвилин у концентрації 10 — 40 мг/мл У хворих з порушеною функцією нирок при збереженні функції печінки не слід знижувати дозу Цефтріаксону-КМП. Тільки у разі передтермінальній ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза не повинна перевищувати 2 г Побічний ефект Цефтріаксон-КМП відносно добре переноситься. В окремих випадках можливі: з боку травної системи: нудота, блювання, діарея, транзиторне підвищення активності печінкових трансаміназ, холестатична жовтяниця, гепатит, псевдомембранозний коліт; алергічні реакції: шкірний висип, свербіж, еозинофілія, рідко — набряк Квінке; з боку системи згортання крові: гіпопротромбінемія; з боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит. Ефекти, зумовлені хіміотерапевтичною дією-кандидоз. Місцеві реакції: флебіт (при внутрішньовенному введенні); болючість у місці ін’єкції (при внутрішньом’язовому введенні).

Цефтриаксон від простатиту.

Цефтриаксону натрієва сіль, порошок для приготування розчину для ін’єкцій 0,5 г і 1,0 г.

Міжнародна непатентована назва.

Биотраксон, Лендацин, Лораксон, Медаксон, Офрамакс, Росин, Роцефін, Тороцеф, Цефаксон, Цефамед, Цефикар, Цефограм, Цефтриабол, Цефтрифин.

Протимікробні засоби для системного застосування. Бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини III покоління.

В одному флаконі міститься активна речовина: цефтриаксон у вигляді натрієвої солі (у перерахуванні на цефтриаксон) — 0,5 г або 1,0 г.

Код АТХ: J01DA13.

Має антибактеріальну (бактерицидну дію). Інгібує синтез клітинної стінки бактерій. Ацетилює мембраннозв’язані транспептидази, порушуючи таким чином перехресну зшивку пептидогліканих ланцюгів, необхідну для забезпечення міцності і ригідності клітинної стінки бактерій.

Цефтриаксон стійкий до дії бета-лактамаз, що продукуються більшістю грампозитивних і грамнегативних бактерій. Володіє широким спектром дії. Активний відносно грампозитивних аеробів — Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae, Streptococcus viridans, Streptococcus bovis; грамнегативних аеробів — Aeromonas spp., Alcaligenes spp., Branchamella catarhales (в т. ч. і штами, що утворюють бета-лактамази), Citobacter spp., Enterobacter spp., (деякі штами резистентні), Escherichia coli, Haemophilus ducreyi, Haemophilus influenzae (в т. ч. штами утворюють пеніциліназу), Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella spp., (в т. ч. Klebsiella pneumonia), Moraxella spp., Morganella morgani, Neisseria gonorrhoeae (в т. ч. штами утворюють пеніциліназу), Neiseria meningitis, Plesiomonas shigelloides, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Providensia spp., Proteus aeruginisa, Salmonella spp., (в т. ч. Salmonella typhi), Serratia spp., (в т. ч. Serratia marcescens), Shigella spp., Vibrio spp., (в т. ч. Vibrio cholerae), Yersinia spp., (в т. ч. Yersinia enterocolitica); анаеробів — Bacteroides spp. (в т. ч. деякі штами Bacteroides fragilis), Clostridium spp., (крім Clostridium difficile), Fusobacterium spp., (крім Fusobacterium mortiferum, Fusobacterium verium), Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp.

До цефтриаксону стійкі штами Staphylococcus spp. стійкі до метициліну; штами Enterococcus spp.(Enterococcus faecalis), Clostridium difficile, Bacteiodes spp., що продукують бета-лактамази.

Не гідролізується R-плазмидными бета-лактамазами, а також більшістю хромосомних пеницилиназ і цефалоспориназ, може діяти на мультирезистентні штами, толерантні до пеніцилінів, цефалоспоринів перших поколінь і аміноглікозидів. Набута стійкість деяких штамів бактерій зумовлена продукуванням бета-лактамази, що інактивує цефтриаксон (»цефтриаксонази»).

Не всмоктується з шлунково-кишкового тракту при прийомі всередину. Після внутрішньом’язового введення швидко і повно всмоктується, пік концентрації в плазмі крові відзначається через 1,5 години. Мінімальні антимікробні концентрації виявляються протягом 24 годин і більше. Препарат добре проникає в органи, рідини організму (перитонеальну, плевральну, спинномозкову, синовіальну), у кісткові і хрящові тканини. Проходить через плаценту і в незначних кількостях проникає в грудне молоко (3-4 %). Стабільна концентрація препарату досягається протягом 4 діб. Смах після в/м введення досягається через 2-3 години, після в/в введення – в кінці інфузії. Смах після в/м введення цефтріаксону в дозі 0,5 г – 38 мкг/мл, 1 г – 76 мкг/мл; при в/в введенні 0,5 г – 82 мкг/мл, 1 г -151 мкг/мл, 2 г — 257 мкг/мл У дорослих після введення 50 мкг/кг концентрація в спинно-мозковій рідині у багато разів перевищує МПК для найбільш поширених збудників менінгіту. Оборотно зв’язується з альбуміном (59-83 %). Т1/2 становить 6-9 годин, що дозволяє застосовувати препарат 1 раз на добу. Т1/2 у дітей з менінгітом – 4,3-4,6 годин; у хворих, які перебувають на гемодіалізі (Cl креатиніну 0-5мл/хв) -14,7 годин; при Cl креатиніну 5-15 мл/хв – 15,7 годин; при Cl креатиніну 16-30 мл/хв – 11,4 години; при Cl креатиніну 31-60 мл/хв – 12,4 години.

Об’єм розподілу 0,12-0,14 л/кг (5,78-13,5 л), у дітей-0,3 л/кг, плазмовий Cl 0,58-1,45 л/год, нирковий 0,32-0,73 л/ч.

У новонароджених, літніх людей і хворих з порушенням функції печінки і нирок Т1/2 значно подовжується, можлива кумуляція. Виводиться нирками (50-60 % препарату в незміненому вигляді, (40-50 %) екскретується разом з жовчю в кишечник), де далі біотрансформується в неактивний метаболіт. У новонароджених через нирки виводиться більше 60 % препарату.

Показання до застосування.

Інфекції верхніх і нижніх відділів дихальних шляхів (у т.ч. пневмонія, абсцес легенів, емпієма плеври); інфекції шкіри, м’яких тканин, кісток і суглобів; інфекції органів черевної порожнини (перитоніт, запальні захворювання ШЛУНКОВО-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, холангіт, емпієма жовчного міхура); інфекційно-запальні захворювання органів малого тазу і сечовивідних шляхів (у т. ч. пієліт, пієлонефрит, цистит, простатит, епідидиміт); бактеріальний менінгіт і ендокардит, сепсис, хвороба Лайма, шигельоз, сальмонельоз, сальмонеллоносительство, тифозна лихоманка; гостра та неускладнена гонорея, та інші інфекції, що передаються статевим шляхом (у т. ч. м’який шанкр і сифіліс); профілактика і лікування інфекцій при хірургічних втручаннях.

Спосіб застосування і режим дозування.

В/м (глибоко в м’яз), в/в шляхом ін’єкції тривалістю 2-4 хвилини. Для дорослих і дітей старше 12 років добова доза становить 1-2 р. Максимальна добова доза для дорослих – 4 р. Новонародженим у віці до 14 днів по 20-50 мг/кг 1 раз на добу. Максимальна добова доза — не більше 50 мг/кг, Дітям віком від 15 днів до 12 років: 20-80 мг/кг 1 раз на добу. У дітей з масою 50 кг і більше препарат застосовується в рекомендованих для дорослих дозах. Дози більш 50 мг/кг маси тіла необхідно призначати у вигляді внутрішньовенної інфузії протягом 30 хв. Лікування слід продовжувати протягом 2-3 днів після зникнення клінічних ознак інфекції. Тривалість терапії – від 4 до 14 днів; при ускладнених інфекціях може знадобитися більш тривале лікування.

Для профілактики післяопераційних ускладнень-одноразово, 1-2 г (в залежності від ступеня небезпеки зараження) за 30-90 хвилин до початку операції.

При бактеріальному менінгіті – в дозі 100 мг/кг 1 раз на добу (але не більше 4 г на добу). Тривалість лікування залежить від збудника і може становити від 4 днів для Neiseria meningitis до 10-14 днів для чутливих штамів Enterobacteriactae.

Інфекції шкіри та м’яких тканин: дітям-50-75 мг/кг/добу один раз на день або 25-37,5 мг / кг / добу кожні 12 годин (не більше 2 г / добу). При тяжких інфекціях іншої локалізації 25-37,5 мг/кг/добу кожні 12 годин (не більше 2 г/добу). При середньому отиті – в/м 50 мг/кг один раз в день, не більше 1 г на добу.

При гонореї – в/м, одноразово 250 мг.

Пацієнтам з порушенням функції нирок (Сl креатиніну.

Актуальні питання етіології, епідеміології та лікування гострого та хронічного бактеріального простатиту-нові дані на 2013 рік.

Ключові слова: урологія, нефрологія, гострий простатит, хронічний простатит, синдром хронічного тазового болю, фторхінолони, левофлоксацин.

Простатит – захворювання, яке характеризується наявністю клінічних і/або лабораторних симптомів запалення/інфекції передміхурової залози, є одним з найбільш частих урологічних захворювань у чоловіків репродуктивного віку. За різними даними, хронічним простатитом страждають від 8 до 35% чоловіків у віці від 20 до 40 років. Встановлено також, що у чоловіків хронічний бактеріальний простатит в більшості випадків є причиною рецидивуючих інфекцій сечових шляхів. Поняття «простатит» в даний час включає гострий або хронічний бактеріальний простатит, а також синдром хронічної тазової болі, при якому сучасні методи діагностики не здатні виявити інфекційного агента.

Патогенез простатиту Основні збудники простатиту представлені в таблиці 1 [1]. За узагальненими даними, частка гострого і хронічного бактеріального простатиту, що викликається «основними» збудниками, становить 5-10% від усіх випадків діагностики простатиту. Роль так званих атипових мікроорганізмів (хламідій, уреаплазм, мікоплазм) у виникненні простатиту на сьогоднішній день не вважається доведеною. Сучасний стан мікробіології поки не дозволяє встановити кордон між знаходженням даних мікроорганізмів в уретрі і інфікуванням ними простати.

У хворих вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) етіологічними збудниками можуть також бути дріжджові гриби ( Candida spp. ), мікобактерії туберкульозу і такі рідкісні мікроорганізми, як Coccidioides immitis, Blastomyces dermatitidis і Histoplasma capsulatum . До появи антибіотиків велику роль у виникненні бактеріального простатиту, а в особливості абсцедуючої його форми, грали гонококи ( Neisseria gonorrhoeae ).

Вважається, що бактеріальний простатит (гострий і хронічний) в більшості випадків викликається бактеріями родини Enterobacteriaceae , зокрема кишкової палички ( E. coli ).

Цікаве дослідження, проливає світло на патогенез розвитку хронічного простатиту, було опубліковано американськими дослідниками в 2011 р. [2]. Учені виділили у хворого хронічним простатитом штам E. coli допомогою мультиплексного аналізу методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), вивчили його фенотип і гени – фактори вірулентності, а потім з використанням цього штаму досліджували молекулярний патогенез розвитку бактеріального простатиту на культурі клітин і на мишачої моделі. Виділений штам кишкової палички виявився атиповим CP1-штамом, що належать до групи В1 і відрізняється від більшості уропатогенных E. coli як філогенетично, так і за профілем факторів вірулентності. Іншими словами, збудником хронічного запалення в простаті у хворого з’явився особливий з генетичної точки зору патоген. Надзвичайно цікаві дані були отримані на етапі експерименту на мишачої моделі. Виявилося, що у мишей породи NOD після інфікування цим штамом кишкової палички розвивалося типове хронічне бактеріальне запалення, при цьому поведінкові реакції, характерні для синдрому хронічної тазової болі, зберігалися і після ерадикації збудника. Водночас у щурів іншої породи (C57BL / 6J) поведінкові реакції синдрому хронічного тазового болю після ерадикації збудника зникали. Проаналізувавши результати дослідження, вчені прийшли до наступних висновків: по-перше, хронічний бактеріальний простатит (на відміну від гострого) викликається атиповим штамом E. coli , а по-друге, бактеріальна інфекція здатна ініціювати «абактериальный» синдром хронічної тазової болі у генетично схильних ссавців.

У дослідженні J. N. Krieger і співавт. [3] була вивчена E. coli, що викликала гострий простатит у раніше не страждали даним захворюванням молодих чоловіків (n = 18). Аналіз генів-факторів вірулентності E. coli проводився за допомогою ПЛР-аналізу, філогенетичне угруповання проводилося за результатами триплексної ПЛР. Крім того, вивчався профіль резистентності кожного мікроорганізму. З 18 виділених штамів 13 відносилося до філогенетичної групи В2, 5 штамів – до групи D. Дослідники відзначили, що виявлені збудники первинного гострого простатиту були переважно представлені экстраинтестинальной патогенної E. coli (ExPEC) з високою концентрацією генів – факторів вірулентності (hly, cdt1, clb, pap, sfa/foc, fyuA, iroN, kpsMT(II), traT). Більш того, в групі штамів В2 був виявлений як мінімум один токсин з канцерогенним потенціалом (зокрема, колібактін, цитотоксичний некротизуючий фактор і ін.). Це може побічно свідчити про підвищений ризик розвитку раку простати у пацієнтів, інфікованих цим штамом E. coli. У той же час всі виявлені штами були чутливі до стандартних антибактеріальних препаратів.

V. Nagi і D. Kubej [4] в 2012 р. опублікували результати клінічного дослідження сучасного спектру і чутливості збудників гострого бактеріального простатиту до протимікробних препаратів (n = 192). За представленими даними, основним збудником гострого простатиту була E. coli – вона виявлена у 53,7% хворих, за ній по частоті слідували Pseudomonas aeruginosa і Klebsiella spp . У 8,3% пацієнтів було виявлено 2 уропатогена, а у 33,8% хворих бактеріальне дослідження взагалі не виявило збудника. Крім того, в 7,3% випадків гострий простатит прогресував і приводив до розвитку уросепсису.

T. Cai і співавт. [5] на базі однієї італійської клініки за період з січня 1997 по грудень 2008 р. провели велике епідеміологічне дослідження (n = 6222). Вчені вивчили спектр збудників хронічного бактеріального простатиту, який суттєво відрізнявся від спектру збудників гострого бактеріального простатиту, представленого в дослідженні V. Nagi і D. Kubej [4]. Так, найбільш часто зустрічаються (74%) збудниками хронічного простатиту були грампозитивні бактерії, зокрема Enterococcus faecalis , а грамнегативні бактерії виявлялися лише в 26% випадків. Автори також відзначили, що при порівнянні періодів 1997-1999 рр. і 2006-2008 рр. у структурі збудників збільшилася частка Enterococcus faecalis і знизилася частка E. coli , що супроводжувалося зниженням чутливості уропатогенов до ципрофлоксацину при збереженні чутливості до левофлоксацину.

Клінічна картина простатиту.

За останні роки був проведений ряд досліджень, присвячених клінічним особливостям перебігу та ефективності антимікробної терапії бактеріального простатиту.

W. P. Zhao і співавт. [6] оцінили ефективність антибактеріального лікування хронічного бактеріального простатиту в залежності від наявності або відсутності каменів в передміхуровій залозі. Всього в дослідженні взяв участь 101 пацієнт. В 1-ю групу включалися пацієнти (n = 39), у яких при УЗД в простаті були виявлені кальцинати, в 2-у групу (n = 62) – хворі, які не мали каменів у передміхуровій залозі. Всім пацієнтам протягом 4 тижнів проводилася антибактеріальна терапія з подальшим періодом спостереження від 3 до 8 місяців. Цікаво, що мікробіологічна ефективність у групах порівняння одразу після закінчення лікування не мала статистично значущих відмінностей (82,1% та 87,1% відповідно). Однак при оцінці в кінці періоду спостереження у хворих 1-ї групи мікробіологічна ефективність становила 43,6%, а у хворих 2-ї групи – 72,6% (відмінності між групами були статистично значущими). Ці результати дозволили авторам зробити висновок, що наявність каменів у передміхуровій залозі негативно впливає на ефективність антибактеріальної терапії хронічного бактеріального простатиту.

B. I. Yoon і співавт. [7] провели дослідження з метою виявлення факторів ризику хронізації інфекції після перенесеного гострого бактеріального простатиту (n = 480). Хворі, які перенесли гострий простатит, спостерігалися протягом більше 3 місяців після лікування: проводилась реєстрація результатів в хронічний бактеріальний простатит, епідідімоорхит, хронічний абактериальный запальний синдром хронічного тазового болю (категорія IIIa), частота виявлення піурії, бактеріурії. Автори виявили, що ризик хронізації інфекції підвищений: у пацієнтів з цукровим діабетом; при наявності інвазивних маніпуляцій на сечових шляхах в анамнезі; при невиконанні цистостомии і при дренуванні сечового міхура постійним уретральним катетером у пацієнтів із затримкою сечі, що виникла на тлі гострого простатиту. Таким чином, аналізуючи результати досліджень, проведених W. P. Zhao і співавт. [6] і B.I. Yoon і співавт. [7], можна зробити висновок, що зниження ефективності антибактеріальної терапії хронічного бактеріального простатиту і виникненню хронічної урогенітальної інфекції після перенесеного гострого простатиту сприяє ряд факторів, що підвищують ризик розвитку ускладнених інфекцій сечостатевих органів [1].

Ефективність сучасних антибіотиків в терапії простатиту У багатьох дослідженнях останніх 2-3 років вивчалася ефективність сучасної антибактеріальної терапії простатиту. F. Wagenlehner і співавт. [8] оцінювали ефективність застосування левофлоксацину для лікування хворих хронічним бактеріальним простатитом (n = 243). В якості збудника простатиту у 62,9% пацієнтів була діагностована E. coli . Левофлоксацин призначався у стандартному дозуванні 500 мг 1 р / добу протягом 4 тижнів. В кінці терапії клінічне лікування або поліпшення було відзначено у 93,5% пацієнтів, в той час як мікробіологічна ефективність склала 94,9%. Автори зробили висновок про високу ефективність терапії левофлоксацином у хворих на хронічний бактеріальний простатит.

Цікаві дані порівняння ефективності та безпеки різних дозувань левофлоксацину при варьирующей тривалості курсу лікування, опубліковані в 2010 р. М. Paglia і співавт. [9]. Пацієнти з хронічним бактеріальним простатитом (n = 241) були розділені на 3 групи: в 1-й групі хворі отримували левофлоксацин по 750 мг 1 р/добу протягом 2 тижнів, у 2-й групі – левофлоксацин по 750 мг 1 р/добу протягом 3 тижнів, а в 3-й – левофлоксацин 500 мг 1 р/добу протягом 4 тижнів. Клінічна ефективність відразу після закінчення лікування в групах не розрізнялася (63%, 64,9% і 69,3% відповідно). Проте вже через 3 місяці між групами з’явилися статистично значущі відмінності (44,1%, 35,3% і 54,3% відповідно), які стали ще більш вираженими через 6 місяців після закінчення терапії (28,4%, 28,4% і 44,9% відповідно). Крім того, частка пацієнтів, які не завершили дослідження через розвиток небажаних явищ, була вищою у групі, яка приймала левофлоксацин у дозі 750 мг/добу протягом 2 або 3 тижнів (порівняно з групою, яка приймала препарат у дозі 500 мг / добу протягом 4 тижнів). Таким чином, найбільш ефективним і безпечним режимом терапії при хронічному бактеріальному простатиті є прийом левофлоксацину 500 мг/добу протягом 4 тижнів.

Z. C. Zhang і співавт. [10] провели порівняльну оцінку ефективності левофлоксацину і ципрофлоксацину в лікуванні хронічного бактеріального простатиту у 408 пацієнтів в рамках відкритого рандомізованого багатоцентрового дослідження. Вчені виявили, що мікробіологічна (86% у порівнянні з 60%), так і клінічна (93,3% порівняно з 71,8%) ефективність левофлоксацину вище аналогічних показників для ципрофлоксацину. Пояснити настільки значні відмінності в ефективності препаратів однієї групи можна більш широким спектром активності левофлоксацину. Як відомо [11], до нього, на відміну від ципрофлоксацину, досить висока природна чутливість грампозитивних (наприклад, Enterococcus faecalis ) і атипових мікроорганізмів (наприклад, мікоплазм). Цікаво, що в опублікованому раніше (2003) рандомізованому, подвійному сліпому багатоцентровому дослідженні (n = 377) W. Bundrick і співавт. [12] не виявили статистично значущих відмінностей між левофлоксацином і ципрофлоксацином як за мікробіологічною (75% і 76,8% відповідно) і клінічною (75% і 72,8% відповідно) ефективності, так і за частотою рецидивів через 6 місяців. Відмінності в результатах цих двох великих порівняльних досліджень можуть пояснюватися як дизайном (одне дослідження – відкрите, друге – подвійне сліпе), так і змінилися за останні 10 років спектром і чутливістю уропатогенов (ми вже наводили підтверджують цей факт дані дослідження [5]). Враховуючи наявні протиріччя, нами заплановано проведення у 2013-2014 рр. порівняльного дослідження ефективності левофлоксацину та ципрофлоксацину у хворих на бактеріальний простатит. У рамках даного дослідження ми припускаємо не тільки порівняти клінічну та мікробіологічну ефективність відразу після проведеного курсу терапії, але і частоту рецидивів у групах через 6 і 12 місяців терапії.

Заслуговують на увагу дані були отримані G. D. Qin і співавт. [13], що досліджували в експерименті на тваринах, чи впливає на фармакокінетику левофлоксацину одночасний прийом тамсулозину. Щури з гострим бактеріальним простатитом (n = 96) були розділені на 2 групи: 1-я група отримувала левофлоксацин з тамсулозином, 2-я – левофлоксацин з плацебо. Оцінка концентрації левофлоксацину у різних тканинах проводилася через 0,125, 0,25, 0,5, 1, 2, 4, 8, 12 годин після введення препаратів. Цікаво, що в плазмі, печінці та нирках концентрація левофлоксацину між групами не відрізнялася, в той час як в простаті тамсулозин підвищував Cmax та Т½ левофлоксацину, а також знижував кліренс останнього. Отримані результати стали свідченням синергічної фармакокінетичної дії тамсулозину та левофлоксацину.

Слід підкреслити той факт, що клінічно наявність синергізму антимікробних препаратів і альфа-1-адреноблокаторів було відзначено і в авторитетному систематичному огляді і метааналізі, опублікованому t. Anothaisintawee і співавт. в JAMA в 2011 р. [14]. Автори провели пошук досліджень, присвячених лікуванню хронічного простатиту і синдрому хронічного тазового болю, в базах даних Medline (c 1949 по 2010 р.) і EMBASE (c 1974 по 2010 р.). Відповідають вимогам метааналізу були визнані 23 з 262 рандомізованих плацебоконтрольованих досліджень (включаючи дослідження з фітотерапією, глюкозаминогликанами, фінастеридом і нейромодуляторами). Порівняно з плацебо статистично значиме зменшення ступеня вираженості симптомів простатиту було встановлено тільки при лікуванні альфа-адреноблокаторами (в середньому на 1,7 бала), антибіотиками (в середньому на 9,8 бала) і комбінацією альфа-1-адреноблокатора і антибіотика (в середньому на 13,8 бала). Таким чином, максимальної клінічною ефективністю у хворих на простатит, за результатами представленого метааналізу, мала комбінація антибіотика з альфа-1-адреноблокатором. Інші групи препаратів поки не показали статистично значущих відмінностей в ефективності у порівнянні з плацебо, і така комбінована терапія вимагає подальшого вивчення.

Небактеріальних засоби в терапії простатиту На жаль, резистентність уропатогенов до широко використовуваних антибактеріальних засобів постійно зростає. У той же час у найближчій перспективі не очікується появи нових груп антибіотиків, ефективних щодо основних збудників простатиту – грамнегативних бактерій. До того ж загальновідомо, що тільки деякі антимікробні препарати здатні проникати в передміхурову залозу. Все це визначає актуальність пошуку інших засобів і підходів для лікування і профілактики бактеріального простатиту. В останні роки було опубліковано кілька цікавих експериментальних і клінічних досліджень.

M. Inci і співавт. [15] вивчили протизапальну та антиоксидантну активність тимохінону на моделі гострого бактеріального простатиту у щурів (n = 42). Тимохінон і його похідні являють собою групу дифенолів, що містяться в ефірних маслах чорного кмину. Щури були розділені на 3 групи: в групі 1 проводилося тільки інфікування уропатогеном, в групі 2-інфікування і лікування тимохіноном, Група 3 (контрольна) отримувала плацебо. В результаті дослідження авторами був продемонстрований захисний ефект тимохінону в тканині простати за рахунок його антиоксидантних властивостей, що проявлялося в підвищенні активності глутатіонпероксидази, зниженні активності каталази і супероксиддисмутази.

S. H. Kim і співавт. [16] в 2012 р. опублікували результати дослідження профілактичної дії гінсеноїдів (похідних женьшеню) при хронічному бактеріальному простатиті. Гінсеноїди, або панаксозиди, — клас стероїдних глікозидів і тритерпенових сапонінів, що містяться виключно в женьшені. Дослідники сформували і вивчили 4 групи щурів породи Wistar: 1-я група – контрольна (плацебо), 2-я – група лікування ципрофлоксацином, 3-я – лікування гинсеноидом і 4-я – лікування комбінацією «ципрофлоксацин + гинсеноид». Після 4 тижнів терапії проводилося інфікування щурів E. coli . При подальшому бактеріальному дослідженні придушення росту бактерій в порівнянні з групою плацебо було відзначено у всіх групах лікування (2-4-я). У групі монотерапії гинсеноидом при порівнянні з групою плацебо було відзначено істотне зниження ступеня запальної інфільтрації та інтерстиціального фіброзу. Максимально ці ефекти були виражені в групі комбінованої терапії «ципрофлоксацин + гинсеноид». Таким чином, дослідники змогли зробити висновок про наявність профілактичної дії похідних женьшеню при хронічному бактеріальному простатиті.

B. I. Yoon і співавт. [17] досліджували ефекти катехіна і нанокатехіна при хронічному бактеріальному простатиті у щурів. Катехіни екстрагуються з чайного листа, а нанокатехіни-це катехіни, упаковані в харчову добавку гідроксипропілметилцелюлозу (E464) за допомогою нанотехнологій. Чотири групи щурів з хронічним бактеріальним простатитом (n = 40) отримували наступні варіанти терапії: група 1 – плацебо, група 2 – ципрофлоксацин, група 3 – кахетин, група 4 – нанокахетин. При бактеріальному дослідженні у групах активного лікування (2-4-я) було зареєстровано пригнічення росту бактерій, а потім гістологічно відзначалося зниження запальної інфільтрації в порівнянні з групою плацебо. Пригнічення росту бактерій і зменшення запальної інфільтрації було більш виражене у групі терапії нанокахетином порівняно з групою лікування кахетином, що автори пояснюють більш високою біодоступністю нанопрепарата.

В іншому дослідженні H. W. Kim і співавт. [18] на щурах Wistar був вивчений профілактичний ефект селену при хронічному бактеріальному простатиті. Було також сформовано 4 групи щурів: 1 – а-контрольна (плацебо), 2 – а-група ципрофлоксацину, 3 – а-група селену, 4 – а-група комбінованої терапії «ципрофлоксацин + селен». Після 4 тижнів профілактичного лікування всі щури інфікувалися E. coli . У групах терапії селеном (3-тя і 4-тя) за даними бактеріального дослідження відзначалося придушення росту бактерій. При гістологічному дослідженні найменша запальна інфільтрація мала місце у щурів з групи комбінованої терапії ципрофлоксацином і селеном.

C. B. Lee і співавт. [19] зробили спробу відповісти на питання, чи має фінастерид профілактичну дію при хронічному бактеріальному простатиті. Дослідники вивчили 4 групи щурів (n = 48): 1-а – контрольна (плацебо), 2 – а-група лікування ципрофлоксацином, 3 – а-лікування фінастеридом, 4 – а-лікування ципрофлоксацином у комбінації з фінастеридом. Після 4 тижнів терапії проводилося інфікування щурів E. coli, а потім проводилася оцінка результатів бактеріального та гістологічного досліджень. У результаті було встановлено, що Фінастерид порівняно з плацебо спричиняв статистично значуще пригнічення росту бактерій та зниження ступеня запальної інфільтрації. Ефект інгібування інфекції в тканині був максимально виражений в групі терапії ципрофлоксацином в поєднанні з фінастеридом.

Ця ж група авторів у 2011 р. опублікувала результати пілотного дослідження [20], присвяченого оцінці профілактичної дії екстракту E. coli та екстракту журавлинного соку при хронічному бактеріальному простатиті. Знову було виділено 4 групи щурів (n = 48): 1-я-контрольна (плацебо), 2 – я-група ципрофлоксацину, 3 – я-екстракту E. coli і 4 – я-екстракту журавлинного соку. Після 3 тижнів терапії урогенітальний тракт щурів інфікувався E. coli з подальшим порівнянням груп ще через 1 тиждень. Частота виникнення інфекції була значимо нижчою у групі ципрофлоксацину, ніж у групі плацебо. У всіх групах активного лікування (2-4-я) мало місце придушення росту бактерій і зниження запальної інфільтрації. Цікаво, що в 2008 р. в Німеччині, Австрії і Португалії було розпочато рандомізоване плацебоконтролируемое клінічне дослідження ефективності та безпеки комерційно доступного екстракту E. coli – Уро-Ваксома у хворих хронічним простатитом (дослідження продовжується). Результати дослідження поки очікуються. У той же час Е. В. Кульчавеня і А. А. Бреусов в 2011 р. опублікували результати профілактичного застосування Уро-Ваксома у 23 хворих хронічним бактеріальним простатитом, що пройшли перед цим курс антибактеріальної терапії [21]. Дослідники встановили, що після 1 курсу терапії Уро-Ваксомом 6-12-місячного безрецидивної період спостерігається у 86,7% пацієнтів. На закінчення можна сказати, що в даний час є ряд нових перспективних підходів до терапії та профілактики бактеріального простатиту. Однак ефективність і безпека цих засобів вимагає вивчення в рамках проспективних, рандомізованих, переважно плацебоконтрольованих клінічних досліджень.

Рекомендації Європейської асоціації урологів за антибактеріальної терапії простатиту Очевидно, що для рутинної клінічної практики першорядне значення мають діагностичні та лікувальні підходи з доведеною високою ефективністю і безпекою. Такого роду стратегії лікування простатиту викладені в ряді міжнародних клінічних рекомендацій, зокрема, в рекомендаціях Європейської асоціації урологів з урологічних інфекцій [1].

Безсумнівно, що в лікуванні простатиту велика роль відводиться антибактеріальним препаратів. Для досягнення максимальної ефективності антибактеріальної терапії при простатиті необхідно вибирати препарати, що відповідають наступним умовам.

По-перше, антибактеріальні препарати повинні бути високоефективними щодо основних збудників простатиту. Як зазначалося вище, найбільш частими збудниками простатиту є грамнегативні бактерії: кишкова паличка ( E. coli ), клебсієла ( Klebsiella spp. ), протей ( Proteus spp. ) і синьогнійна паличка ( Pseudomonas aeruginosa ). У 80-90% хворих бактеріальним простатитом саме ці мікроорганізми є збудниками захворювання. Бажано також, щоб емпірично призначається антибактеріальний препарат мав досить високу активність по відношенню до энтерококку і до таких атипическим мікроорганізмам, як хламідії і мікоплазми, хоча етіологічна роль останньої групи збудників до теперішнього часу не вважається досить доведеною.

По-друге, антибіотики повинні мати хорошу біодоступність: проникати в передміхурову залозу і накопичуватися в ній. Це істотно звужує вибір засобів для терапії простатиту, особливо хронічного. У зв’язку з цим антибактеріальна терапія при простатиті зазвичай проводиться тривало (зазвичай 4 тижні, іноді до 8 тижнів) і високими дозами препаратів. За даними фармакокінетичних досліджень, з наявних на сьогоднішній день антибіотиків найкраще проникають в тканину передміхурової залози деякі фторхінолони і сульфаніламіди. Дещо гірше в передміхуровій залозі накопичуються тетрацикліни і макроліди. Слід підкреслити, що при гострому простатиті фармакокінетика препаратів в передміхуровій залозі відрізняється від такої при хронічному бактеріальному простатиті – крім фторхінолонів відзначається хороше накопичення і висока ефективність цефалоспоринів, аміноглікозидів та карбапенеми.

По-третє, істотне значення має наявність у антибіотика парентеральних і пероральних форм. У хворих гострим простатитом терапія завжди починається парентеральними формами препаратів, які після нормалізації температури і поліпшення загального стану хворого повинні заміщатися пероральними формами, переважно тих же препаратів.

По-четверте, важлива хороша переносимість антибіотика при тривалому застосуванні. Враховуючи, що при простатиті мінімальна тривалість курсу антибактеріальної терапії складає 4 тижні, а препарат призначається у високій дозі, вкрай важливо, щоб він добре переносився.

Рекомендовані схеми антибактеріальної терапії простатиту Переваги і недоліки антибактеріальних препаратів різних груп, що використовуються для лікування хворих хронічним бактеріальним простатитом, представлені в таблиці 2. На сьогоднішній день оптимальними характеристиками для лікування хворих як гострим, так і хронічним простатитом мають деякі фторхінолони з переважно нирковим шляхом виведення, зокрема левофлоксацин і ципрофлоксацин. При цьому левофлоксацин в якості препарату для емпіричної терапії має ряд переваг перед ципрофлоксацином, володіючи дещо ширшим спектром активності (табл. 3) [11], більшою здатністю накопичуватися в тканини простати [22] і кращою переносимістю [23]. Крім того, комплаєнтність терапії левофлоксацином вища, оскільки його слід приймати 1 р/добу, порівняно з ципрофлоксацином, який приймають 2 р / добу. З дженериків левофлоксацину, наявних на російському ринку, окремої уваги заслуговує препарат Флексид®, вироблений швейцарською компанією «Сандоз». Флексид® має повну біо — і терапевтичну еквівалентність з оригінальним левофлоксацином (Таваником), що дозволило FDA (Food and Drug Administration) внести його в 2011 р. в «Оранжеву книгу» (Orange Book ідентифікує препарати, схвалені FDA на підставі їх безпеки та ефективності) [24].

Нагадаємо, що антибактеріальна терапія призначається при гострому бактеріальному простатиті (I категорії); хронічному бактеріальному простатиті (II категорії) та запальному синдромі хронічного тазового болю (IIIa категорії).

При гострому бактеріальному простатиті (категорія I) показана парентеральная емпірична антибактеріальна терапія у високих дозах аж до стихання загальних проявів інфекції (в першу чергу зникнення високої лихоманки). Препаратами вибору для парентерального лікування є фторхінолони (левофлоксацин, ципрофлоксацин) і цефалоспорини III покоління (цефтриаксон, цефтазидим) в поєднанні або без аміноглікозиду (гентаміцину); цефалоспорини і аміноглікозиди мають синергізм щодо багатьох грамнегативних бактерій. Після отримання результатів посіву при необхідності проводиться корекція антибактеріальної терапії в залежності від чутливості мікроорганізму. При виявленні збудника, чутливого до емпірично призначеного антибіотика, весь курс терапії повинен проводитися одним і тим же препаратом. Зміна препарату в ході лікування, всупереч поширеній помилці, може призводити до підвищення резистентності мікроорганізмів. Пероральна терапія антибіотиком (зазвичай високими дозами фторхінолонів) призначається після парентерального лікування і зазвичай триває до 4 (іноді 6) тижнів сумарно. Така тривалість курсу антибактеріальної терапії обумовлена тим, що в передміхуровій залозі досягнення концентрацій, необхідних для ерадикації патогенних мікроорганізмів, відбувається повільно. Призначення більш коротких курсів терапії пов’язане з підвищеним ризиком рецидивування простатиту.

Стандартні схеми антибактеріальної терапії при гострому бактеріальному простатиті: левофлоксацин 500 мг 1 р/добу в/в (до зникнення лихоманки), потім левофлоксацин 500 мг 1 р/добу per os до завершення 4-6-тижневого курсу; ципрофлоксацин 400 мг 2 р/добу в/в (до зникнення лихоманки), потім ципрофлоксацин 500 мг 2 р/добу per os до завершення 4-6-тижневого курсу; цефтріаксон 500 мг 2 р/добу в/в + гентаміцин у добовій дозі 3 мг/кг маси тіла, розділеної на 2 введення в/в або в/м (до зникнення лихоманки), потім фторхінолон per os (див. схему вище). Одночасно з терапією антибіотиками необхідна адекватна гідратація пацієнта в/в розчинами і per os для досягнення діурезу > 2 літрів на добу.

Враховуючи, що при гострому простатиті часто виникає інфравезікальна обструкція, доцільний моніторинг кількості залишкової сечі. При обструктивних симптомах і об’ємі залишкової сечі менше 100 мл показано призначення альфа-1-адреноблокаторів (теразозину, доксазозину, альфузозину або тамсулозину). При великому обсязі залишкової сечі або при розвиненій гострій затримці сечі оптимальним методом дренування сечового міхура вважається пункційна цистостомія. У міжнародних клінічних рекомендаціях також зазначається, що допустимим методом дренування при гострій затримці сечовипускання є разова катетеризація або короткочасна (тривалістю до 12 годин) установка уретрального катетера Фолея малого діаметра.

Абсцес передміхурової залози ускладнює перебіг гострого простатиту в 2-18% випадків і пов’язаний з рівнем смертності від 3 до 30%. Підозра на абсцес має виникнути, якщо виявляється вогнище флуктуації в ході пальцевого ректального дослідження простати або при неефективності коректно проведеної протягом 48 годин антибактеріальної терапії. Для підтвердження діагнозу абсцесу показано трансректальне ультразвукове дослідження простати. Основними методами оперативного лікування абсцесу простати в даний час є: чреспромежностное розтин абсцесу з установкою дренажу в порожнину відкритим методом або під ультразвуковим наведенням; трансректальна пункція абсцесу з установкою дренажу в порожнину під ультразвуковим наведенням; трансректальна пункція абсцесу під ультразвуковим наведенням з аспірацією вмісту; трансуретральна резекція або инцизия простати. При хронічному бактеріальному простатиті (категорія II) показана пероральна терапія антибіотиками у високих дозах. Препаратами вибору є фторхінолони: левофлоксацин (500 мг 1 р/добу per os 4 тижні) або ципрофлоксацин (500 мг 2 р/добу per os 4 тижні). Тривалість стандартного курсу пероральної терапії фторхінолонами становить 4 і більше тижнів. Необхідно підкреслити, що скорочення термінів антибактеріальної терапії (менше 4 тижнів), навіть при збільшенні використовуваної дози препарату, призводить до збільшення кількості клінічних рецидивів хронічного простатиту [9].

При виявленні мікроорганізму, стійкого до фторхінолонів, але чутливого до триметоприм-сульфометоксазолу, показана терапія цим препаратом терміном до 3 місяців в дозуванні 960 мг 2 р/добу [25]. Однак слід враховувати досить високу токсичність препарату, ризик розвитку синдрому Стівенса – Джонсона, порушень ниркової та печінкової функції, які повинні регулярно моніторувати при тривалому застосуванні триметоприм-сульфометоксазола.

В даний час немає рекомендацій до терапії в разі виявлення мікроорганізму, стійкого як до фторхінолонів, так і до триметоприм-сульфометоксазолу.

Антибактеріальну терапію у хворих хронічним простатитом II категорії доцільно комбінувати з призначенням альфа-1-адреноблокаторів (теразозина, доксазозина, альфузозина або тамсулозину), що зменшують ступінь вираженості розладів сечовипускання і сприяють більш швидкому поліпшенню стану пацієнтів.

Лікування хворих із запальним синдромом хронічного тазового болю (абактериальный хронічний простатит категорії IIIa), так само як при хронічному бактеріальному простатиті, включає призначення антибіотиків (пероральних фторхінолонів – левофлоксацину або ципрофлоксацину) в тих же дозуваннях. Дана рекомендація заснована на припущенні, що у ряду хворих можливості бактеріологічного дослідження не дозволяють виявити наявного збудника. Антибіотик призначається на 2 тижні, після чого оцінюється стан хворого. Якщо на тлі антибактеріальної терапії має місце зменшення вираженості симптомів простатиту, то прийом антибактеріального препарату необхідно продовжити до проходження повного 4-6-тижневого курсу лікування. Крім терапії антибіотиком для зменшення дизуричних явищ показано призначення альфа-1-адреноблокаторів.

Висновок Лікування хворих бактеріальним простатитом залишається комплексною проблемою. На нашу думку, перспективними можна вважати дослідження характеристик збудників захворювання, особливостей їх вірулентності і приватних патофізіологічних механізмів розвитку запальних змін в передміхуровій залозі. Крім того, цікавим також представляється вивчення небактеріальних засобів профілактики і лікування бактеріального простатиту. Серед антибактеріальних засобів основною групою препаратів для лікування хворих на простатит залишаються фторхінолони, зокрема левофлоксацин і ципрофлоксацин. На додаток до антимікробної терапії при простатиті, як мінімум для зменшення ступеня вираженості дизуричних явищ, доцільно застосування альфа-1-адреноблокаторів.

Лікування простатиту » Цефтриаксоном»

Широкий спектр дії, а також виражений антибактеріальний ефект робить препарат Цефтриаксон при простатиті незамінним. Особливість терапевтичного засобу обумовлена формою випуску. Антибіотик випускається у вигляді порошку, використовуваного для приготування розчину, застосовуваного при введенні в м’яз, вену.

Характеристика лікарського засобу.

цефтриаксон від простатиту

«Цефтриаксон» відноситься до цефалоспоринових антибіотиків. Має сильну антибактеріальну активність, пригнічує процеси, що відбуваються в патогенних мікробах. Грампозитивні, грамнегативні, анаеробні бактерії – патогенні, здатні викликати запалення простати. І Цефтриаксон справляється з ним набагато ефективніше, ніж інші антибіотики.

Крім показання до застосування препарату Цефтриаксон від простатиту, він використовується для лікування інших, не менш серйозних хвороб:

патології дихальних шляхів інфекційного характеру; запалення, що виникають у шлунково-кишковому тракті; бактеріальне ураження кісткових тканин; інфекційні хвороби в області органів малого тазу; при ослабленому імунітеті; післяопераційний період.

Курс лікування призначається лікарем після проведення діагностики та виявлення всіх особливостей як пацієнта, так і захворювання. Добова доза, як правило, не перевищує двох грамів. Введення проводиться або разово, або з перервою в дванадцять годин. При більш тяжкому перебігу добова доза може бути збільшена до чотирьох грам. Тривалість лікування варіюється лікарем, залежить від динаміки протікання захворювання.

Переваги та недоліки.

«Цефтриаксон» беззастережно має масу переваг, що забезпечують його ефективність. Висока антибактеріальна активність, що виявляється не тільки при гострому, але і при хронічному простатиті, забезпечує швидке і ефективне вплив на хвороботворні мікроби.

За своїми показниками цефтриаксон для лікування простатиту і його різних форм, підходить якнайкраще.

Основний недолік препарату «Цефтриаксон» при таких патологічних процесах, як гострий і хронічний простатит – хворобливість уколу. Для зменшення болю розчин готують, додаючи знеболюючий засіб. До недоліків можна віднести і велику кількість побічних ефектів. Однак суворе виконання приписів лікаря знизить ризик розвитку неприємних наслідків до мінімуму.

Протипоказання, побічні ефекти.

Лікування простатиту Цефтриаксоном має масу переваг. Висока ефективність антибіотика дозволяє активно впливати на бактерії, пригнічуючи їх. Однак застосування препарату показано не всім. Заборонений Цефтріаксон від простатиту пацієнтам при наявності ниркової, печінкової недостатності, а також індивідуальної чутливості (гіперчутливості) до антибіотиків цефалоспоринового ряду.

Дозування і тривалість лікування препаратом Цефтриаксон при простатиті повинні бути призначені лікарем. Самостійний прийом лікарського засобу може викликати виникнення побічних проявів. Некоректно розраховані дозування і тривалість лікування можуть викликати такі наслідки:

Система організму Побічна дія Система крові анемія (значне зниження рівня гемоглобіну); лейкопенія (занижений рівень лейкоцитів); гематурія (поява крові в сечі); носові кровотечі. Сечостатева система олігурія (зниження кількості сечі, що виділяється) Шлунково-кишковий тракт епізоди нудоти, блювоти; спотворення смакових відчуттів; підвищене газоутворення в кишечнику; діарея. Центральна нервова система: підвищена втома, головні болі, епізоди запаморочення. Імунна система висип на кожне; озноб; підвищення температури тіла; анафілактичний шок.

Щоб уникнути появи ускладнень і побічних проявів, лікування простати має відбуватися під контролем компетентного лікаря.

Відгуки пацієнтів.

Відгуки чоловіків, яким був призначений «Цефтриаксон» в якості терапевтичного засобу проти простатиту, підтверджують високу ефективність антибіотика.

Сульбактомакс.

Форма випуску: Порошок для приготування розчину для ін’єкцій, 500 мг/250 мг і 1000 мг/500 мг у флаконах №1.

Сульбактомакс (цефтриаксон + сульбактам)

Впевнена перемога при емпіричній терапії. Оригінальна комбінація цефтриаксону і сульбактаму для підвищення ефективності стартової антибактеріальної терапії.

Переваги Сульбактомакса:

• Широкий спектр антимікробної активності, більш ніж 83% чутливих штамів;

• МПК за ключовими збудників E. coli, P. aeruginosa, S. aureus, B. subtilis, K. pneumoniae вдвічі нижче, ніж у цефтріаксону, зберігається 24 години;

• Стійкий до дії бета-лактамаз розширеного спектру і метало-бета-лактамаза;

* Власна антибактеріальна активність щодо Acinetobacter spp., B. fragilis, N. gonoerrhoeae;

• Підвищена стійкість у водних розчинах;

* Найдовший серед усіх цефалоспоринів період напіввиведення-8 годин-достатньо вводити препарат 1 раз на добу;

• Зниження курсової вартості за рахунок використання 1 раз на добу, дешевше цефалоспоринів 4 покоління, карбапенеми;

• Можна застосовувати з народження;

* Власні фармакокінетичні дослідження, ефективність і безпека використання підтверджена клінічними дослідженнями;

• Патент Європейської Патентної Організації, успішний досвід використання в 42 країнах світу, 8 років в Україні;

• Подвійний шлях виведення зберігає можливість використання у пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок;

• Не метаболізується, не акумулюється;

• Можна застосовувати як внутрішньовенно, так і внутрішньом’язово;

• Низький рівень лікарської взаємодії, широкий вибір розчинників.

Показання до застосування:

У хірургії: профілактика інфекцій при хірургічних втручаннях, інфекції органів черевної порожнини, кісток і суглобів, шкіри і її придатків;

У гінекології: урогенітальні інфекції-ендометрит, параметрит, сальпінгоофорит (інфікування Neisseria gonorrhoeae, анаеробної та аеробної флорою);

В реаніматології: бактеріальна септицемія, бактеріальний менінгіт;

У терапії, педіатрії, пульмонології: інфекції дихальних шляхів – гострий бронхіт і загострення хронічного бронхіту, абсцес легенів, загострення хронічних захворювань легеневих шляхів, кістозний фіброз, пневмонія;

В оториноларингології: інфекції ЛОР-органів-гострі отити і хронічні отити, гострі синусити і хронічні синусити;

В нефрології й урології: інфекції сечовидільної системи та ускладнені інфекції сечовидільної системи (гострий і хронічний пієлонефрит, простатит, цистит, уретрит ендоцервіцит, інші гострі та хронічні захворювання сечовидільної системи, у тому числі з ускладненнями).

Виробник: Венус Ремедіс Лімітед, Індія / Venus Remedies Limited, India.

Реєстраційне свідоцтво № UA/6154/01/01; № UA/6154/01/02 Наказ МОЗ України № 318 від 28.04.2012 р.

Інструкція.

Діючі речовини:

1 флакон 10 мл (0,75 г) містить цефтріаксону (у вигляді цефтриаксону натрію) 500 мг сульбактаму (у вигляді сульбактаму натрію) 250 мг;

1 флакон 20 мл (1,5 г) містить цефтріаксону (у вигляді цефтриаксону натрію) 1000 мг сульбактаму (у вигляді сульбактаму натрію) 500 мг.

Лікарська форма. Порошок для приготування розчину для ін’єкцій.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: білого, блідо-жовтого/кремового кольору кристалічний, трохи гігроскопічний порошок.

Фармакотерапевтична група.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Цефтриаксон, комбінації. Третя генерація цефалоспоринів. Код ATX J01D D54.

— Інфекції нижніх відділів дихальних шляхів;

— гострий бактеріальний отит середнього вуха;

— інфекції м’яких тканин, шкіри;

— інфекції нирок і сечовивідних шляхів;

— інфекції кісток, суглобів;

— інфекції органів черевної порожнини (перитоніт, інфекції жовчовивідних шляхів і (рівного тракту);

— профілактика інфекцій в хірургії.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до антибіотиків групи цефалоспоринів або до пеніциліну (у зв’язку з можливістю виникнення перехресної алергії) ниркова і/або печінкова недостатність захворювання травного тракту в анамнезі, особливо неспецифічний виразковий коліт, ентерит або коліт, пов’язаний із застосуванням антибактеріальних препаратів; новонароджені з гіпербілірубінемією.

Спосіб застосування та дози.

Застосовується внутрішньовенно або внутрішньом’язово. Перед застосуванням проводять шкірні проби на чутливість до антибіотика і до лідокаїну.

Дорослі та діти старше 12 років: по 1-2 г (у перерахунку на цефтриаксон) 1 раз на добу (кожні 24 години). У тяжких випадках або інфекціях, збудники яких мають знижену чутливість до цефтриаксону, добову дозу можна збільшувати до 4 г (у перерахунку на цефтриаксон).

Новонароджені (до 14 днів). Дози наведені в розрахунку на цефтриаксон 20-50 мг / кг маси тіла 1 раз на добу. Добова доза не повинна перевищувати 50 мг/кг маси тіла. Для недоношених дітей дозу коригують.

Новонароджені у віці від 15 днів і діти до 12 років. Дози наведені в розрахунку на цефтриаксон: 20-80 мг / кг маси тіла 1 раз на добу. Дітям з масою тіла більше 50 кг призначають дози для дорослих.

Загальна добова доза для дітей не повинна перевищувати 2 г (у перерахунку на цефтриаксон). Внутрішньовенні введення дози вище 50 мг/кг (у перерахунку на цефтриаксон) здійснюються краплинно (протягом 30-60 хвилин).

Хворі літнього віку: звичайні дози для дорослих.

Тривалість лікування залежить від перебігу захворювання. Після того як нормалізується показник температури тіла і результати аналізів підтвердять відсутність збудника, необхідно продовжити застосування препарату ще протягом щонайменше 48-72 годин. Комбінована терапія.

Враховуючи дані по взаємопосилення дії при одночасному застосуванні цефтриаксону та аміноглікозидів відносно багатьох грамнегативних мікроорганізмів їх можна застосовувати при тяжких, загрозливих для життя інфекціях, викликаних Psedomonas aeruginosa. Але при цьому слід враховувати, що підвищена ефективність таких комбінацій не завжди передбачувана. Через фізичну несумісність цефтриаксону та аміноглікозидів їх вводять окремо в рекомендованих для них дозах.

Менінгіт.

У разі бактеріального менінгіту у немовлят і дітей до 12 років лікування розпочинають з дози 100 мг/кг (але не більше 4 г у перерахуванні на цефтриаксон) 1 раз на добу. Як тільки збудник буде ідентифікований, а його чутливість визначена, дозу можна відповідно зменшити.

Найкращі результати досягалися при такій тривалості лікування: — Neisseria meningitidis 4 дні — Streptococcus pneumoniae 7 днів — Haemophilus influenzae 6 днів — Чутливі Enterobaclericeae 10-14 днів.

Гонорея , викликана штамами, які утворюють або не утворюють пеніциліназу: одноразове внутрішньом’язове введення 250 мг препарату.

Профілактика післяопераційних інфекцій. Дози наведені в розрахунку на цефтриаксон. Залежно від ступеня ризику розвитку інфекції, вводять 1-2 г (у перерахунку на цефтриаксон) препарату одноразово за 30-90 хвилин до початку операції. При операціях на товстій і прямій кишці одночасно (але окремо) вводять препарат одного з 5-нітроімідазолів (наприклад орнідазол).

Порушення функції нирок. Не потребує зменшення дози, якщо функція печінки залишається нормальною. Лише у випадках ниркової недостатності з кліренсом креатиніну менше 10 мл/хв, добова доза не повинна перевищувати 2 г (у перерахунку на цефтриаксон).

Порушення функції печінки. Не потребує зменшення дози, якщо функція нирок залишається нормальною.

Тяжка ниркова або печінкова недостатність. Лікування проводять при контролі рівня концентрації цефтриаксону в плазмі крові, при необхідності дозу коригують.

Діаліз. Додатково вводити препарат після діалізу не потрібно, але необхідно контролювати концентрацію цефтріаксону у сироватці крові (при необхідності коригувати дозу), оскільки швидкість виведення у таких хворих може знижуватися.

Спосіб розчинення і введення.

Загальне правило-розчин слід використовувати відразу після приготування. Розчин зберігає свою фізичну і хімічну стабільність протягом 6 годин при кімнатній температурі або протягом 24 годин при температурі 5 ° С. В залежності від концентрації і терміну зберігання колір розчину може змінюватися від блідо-жовтого до бурштинового. Зміна кольору не впливає на ефективність або переносимість препарату.

Для внутрішньом’язових ін’єкцій вміст флакона розчиняють у 3,5 мл 1% розчину лідокаїну або 5 мл води для ін’єкцій вводять глибоко в сідничний м’яз (не більше 1 і в одну сідницю, в перерахунку на цефтриаксон).

Розчин, що містить лідокаїн, не можна вводити!

цефтриаксон від простатиту

Для внутрішньовенних ін’єкцій вміст флакона розчиняють у 10 мл води для ін’єкцій; вводять повільно (за 2-4 хвилини).

Внутрішньовенна інфузія повинна тривати не менше З0 хвилин. Для приготування розчину розчиняють вміст флакона в 40 мл одного з наступних інфузійних розчинів, що не містять іонів кальцію:

— 5 % розчин глюкози;

— 0,9 % розчин натрію хлориду;

— 5 % розчин глюкози + 0,225 % розчин натрію хлориду;

— 5 % розчин глюкози + 0,9 % розчин натрію хлориду;

— вода для ін’єкцій.

Побічні реакції.

Інфекції: кандидомікоз, мікоз статевих шляхів, вторинні грибкові інфекції та інфекції, спричинені резистентними мікроорганізмами.

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: еозинофілія, нейтропенія лейкопенія, лейкоцитоз, лімфопенія, гранулоцитопенія, анемія, включаючи гемолітичну анемію, тромбоцитопенія, тромбоцитоз, базофилия, збільшення/зменшення протромбінового часу, порушення коагуляції, гіпопротромбінемія, агранулоцитоз. Під час тривалого лікування слід регулярно контролювати картину крові.

Шлунково-кишкові розлади: рідкий стілець, діарея, нудота, блювання, метеоризм, стоматит, порушення смаку, глосит; панкреатит, що розвинувся, можливо, внаслідок обструкції жовчовивідних шляхів, шлунково-кишкова кровотеча. Не можна виключати роль преципітатів у розвитку панкреатиту, що утворилися під дією цефтриаксону у жовчовивідних шляхах; повідомлялося про псевдомембранозному ентероколіті.

Розлади гепатобіліарної системи: псевдохолелитиаз жовчного міхура, преципітати кальцієвої солі цефтриаксону у жовчному міхурі з відповідною симптоматикою у дітей, оборотний холелітіаз у дітей, підвищення активності печінкових трансаміназ і лужної фосфатази, гіпербілірубінемія, ядерна жовтяниця.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: шкірний висип; алергічний дерматит, свербіж, кропив’янка, набряки включаючи ангіоневротичний набряк, висип, ексудативна багатоформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла).

Рассторойства з боку сечовидільної системи: підвищення концентрації сечовини і креатиніну в крові, олігурія, гематурія, глюкозурія; циліндрурія, інтерстиціальний нефрит, утворення конкрементів у нирках, головним чином у дітей віком від 3 років, які отримували великі добові дози препарату (> 80 мг/кг на добу), або кумулятивні дози більше 10 г, а також які мали додаткові фактори ризику ( обмежене вживання рідини, постільний режим).

Утворення конкрементів у нирках може протікати безсимптомно або проявлятися клінічно, може спричинити ниркову недостатність, яка минає після припинення лікування цефтриаксоном.

Неврологічні розлади: головний біль і запаморочення, тремор.

Кардіальні порушення: підвищення або зниження артеріального тиску, відчуття серцебитгя. Порушення дихання: задишка.

Загальні порушення: гарячка, озноб, сироваткова хвороба, набряки, носові кровотечі, слабкість.

Порушення з боку імунної системи: анафілактичні або анафілактоїдні реакції, анафілактичний шок.

Місцеві реакції: при внутрішньовенному введенні — флебіти, болючість, ущільнення по ходу вени; при внутрішньом’язовому введенні — болючість у місці введення. Внутрішньом’язова ін’єкція без застосування лідокаїну болюча.

Взаємодія з кальцієм.

Препарат не можна призначати одночасно чи змішувати з кальцієвмісними розчинами, навіть при застосуванні окремих інфузійних систем. Описано невелику кількість летальних випадків утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону в легенях і нирках новонароджених. У деяких випадках венозні доступи та час введення цефтриаксону та кальційвмісних розчинів були різні.

Вплив на результати лабораторних аналізів.

У рідкісних випадках при лікуванні препаратом у хворих можуть відзначатися хибнопозитивні результати Кумбса. Як і інші антибіотики, препарат може викликати хибнопозитивний результат проби на галактоземію. Хибнопозитивні результати можуть бути отримані і при визначенні глюкози у сечі, тому під час лікування Сульбактомакс глюкозурію при необхідності слід визначати лише ферментним методом.

Передозування.

Симптоми: існує обмежена інформація про випадки передозування. У разі передозування можливе посилення проявів побічних реакцій.

Лікування: гемодіаліз або перитонеальний діаліз не ефективні. Специфічного антидоту не існує. Лікування передозування симптоматичне.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У період вагітності призначають тільки за життєвими показаннями. При необхідності застосування препарату слід припинити годування груддю, оскільки цефтриаксон проникає у грудне молоко.

Препарат застосовують у педіатричній практиці.

Новонародженим віком у випадках одночасної наявності тяжкої патології печінки та нирок концентрацію цефтриаксону у сироватці крові необхідно регулярно контролювати. У хворих, які перебувають на гемодіалізі, дозу препарату після проведення цієї процедури змінювати немає необхідності.

Слід дотримуватися обережності при застосуванні цефтриаксону хворим із нирковою недостатністю, які одночасно отримують аміноглікозиди та діуретики.

Цефтриаксон не можна змішувати чи призначати одночасно з кальцієвмісними розчинами, навіть при введенні препаратів через різні інфузійні системи.

У новонароджених і недоношених дітей описані випадки виникнення преципітатів в легенях і нирках, що спричинили летальний результат при одночасному введенні цефтриаксону і препаратів кальцію.

Про випадки виникнення внутрішньосудинних преципітатів після одночасного застосування цефтриаксону з внутрішньовенними кальцієвмісними розчинами також повідомлялося у пацієнтів інших вікових груп. У зв’язку з цим не можна застосовувати кальцієвмісні розчини для внутрішньовенного введення новонародженим та пацієнтам інших вікових груп п о щонайменше протягом 48 годин після введення останньої дози цефтриаксону (див. Розділ «Протипоказання».)

Про випадки виникнення внутрішньосудинних преципітатів після одночасного застосування цефтриаксону з внутрішньовенними кальцієвмісними розчинами також повідомлялося у пацієнтів інших вікових груп.

Імуноопосередкована гемолітична анемія спостерігалася у пацієнтів, які отримували цефалоспорини, у тому числі цефтриаксон. Про випадки тяжкої гемолітичної анемії, у тому числі летальні, повідомлялося у пацієнтів дорослого віку та дітей. При розвитку анемії при застосуванні цефтриаксону необхідно виключити анемію, спричинену цефтриаксоном, та відмінити препарат до встановлення етіології анемії.

Під час тривалого лікування слід регулярно контролювати картину крові.

Цефтріаксону натрієва сіль та сульбактаму натрієва сіль містять натрій, що необхідно врахувати у пацієнтів, які дотримуються дієти з обмеженим вмістом натрію.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Немає даних про вплив цефтриаксону на швидкість реакції, але у разі виникнення запаморочення слід уникати керування транспортними засобами або роботи з механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При одночасному застосуванні високих доз цефтриаксону і таких сильнодіючих діуретиків, як фуросемід порушень функції нирок не спостерігалося. Немає вказівок на те, що цефтриаксон підвищує ниркову токсичність аміноглікозидів. Між цефтриаксоном та аміноглікозидами за впливом на грамнегативні бактерії має місце синергізм. Хоча заздалегідь передбачити потенційований ефект подібних комбінацій неможливо, у випадках важких інфекцій (що спричинені представниками родини Enterobacteriaceae) обґрунтоване їх паралельне призначення. Цефтриаксон не можна змішувати е з амсакрином, ванкоміцином, флюконазолом і аміноглікозидами.

Після прийому алкоголю відразу після прийому цефтриаксону не спостерігалося ефектів, схожих на дію дисульфіраму (тетурама).

Цефтриаксон не містить N-метилтіотетразольну групу, яка могла спричинити непереносимість етанолу, а також кровотечі, властиві деяким іншим цефалоспоринам. Пробенецид не впливає на виведення цефтриаксону.

In vitro був виявлений антагонізм між хлорамфеніколом і цефтриаксоном.

Не можна використовувати розчинники, що містять кальцій, такі як розчин Рінгера або розчин Гартмана, для розчинення цефтриаксону у флаконах або для розведення відновленого розчину для внутрішньовенного введення у зв’язку з ймовірністю утворення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону. Виникнення преципітатів кальцієвих солей цефтриаксону також може відбуватися при змішуванні цефтриаксону з розчинами, що містять кальцій в одній інфузійній системі для внутрішньовенного введення. Цефтріаксон не можна одночасно вводити з розчинами, що містять кальцій, у тому числі з тривалими інфузіями, які містять кальцій, наприклад, парентеральне харчування (див. «Спосіб застосування та дози»). У дослідженнях in vitro було показано, що у немовлят підвищений ризик утворення преципітатів кальцієвих солей цефтріаксону. Бактеріостатичні засоби можуть впливати на бактерицидну дію цефалоспоринів. Цефтриаксон може знижувати ефективність гормональних перорапьних контрацептивів. У зв’язку з цим рекомендується застосовувати додаткові (негормональні) методи контрацепції під час лікування та протягом 1 місяця після лікування.

Немає повідомлень про взаємодію між цефтриаксоном та продуктами для перорального прийому, які містять кальцій, та взаємодію між цефтриаксоном при внутрішньом’язової ін’єкції і продуктами, які містять кальцій (внутрішньовенно чи перорально).

Фармакологічні властивості.

цефтриаксон від простатиту

Фармакодинаміка.

Сульбактомакс — комбінований препарат, який містить:

— цефтриаксон (цефалоспорин третього покоління, який має широкий спектр дії відносно чутливих мікроорганізмів у стадії активної мультиплікації шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду клітинної мембрани;

— сульбактам — є незворотним інгібітором більшості основних бета-лактамаз, що продукуються пеніцилін-резистентними мікроорганізмами. Він має значну антибактеріальну дію тільки по Nеisseriaceae, Acinetobacter calcoaceticus, Bacteroides spp., Branhamella catarrhalis Pseudomonas cepacia. Сульбактам синергічно взаємодії з пеніцилінами та цефалоспоринами, а також зв’язується з деякими білками, інактивують пеніцилін, тому деякі чутливі штами проявляють підвищену чутливість до комбінації порівняно з монопрепаратом бета-лактамних антибіотиків.

Сульбактам активний відносно (включаючи бета-лактамазопродукуючі резистентні штами):

— грампозитивних (аеробних): Staphylococcus aureus (метицилінчутливі штами), коагулазо-негативні стафілококи. Streptococcus pyogenes (бета-гемолітичний, групи A), Streptococcus agalactiae (бета-гемолітичний, групи В), бета-гемолітичні стрептококи (крім груп А, В), Streptococcus viridans, Streptococcus pneumoniae. Необхідно враховувати, що метицилінустойчівие штами Staphylococcus spp., а також Enterococcus faeculis, Enterococcus faecium, Listeria monocytogenes резистентні до цефалоспоринів, у тому числі до цефтриаксону;

— грамнегативних (аеробів): Aeromonas hydrophila, alcaligenes faecalis, alcaligenes odorans, Алкалигеноподобные бактерії, Citrobacter different (У тому числі с. amalonaticus), Citrobacter freundii, Escherichia coli, Enterobacter aerogenes, Enterobacter Римської імперії, Enterobacter spp. (інші), Haemophilus ducreyi, Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella oxytoca, Klebsiella pneumoniae, Moraxella catarrhalis (що раніше називалася branhamella catarrhallis), Moraxella osloensis, Moraxella spp. (інші), Морганелла morganii, гонококів, менінгокок, Plesiomonas shigelloides, Протей mirabdis, penneri Протеус, Протеус загальні, синьогнійна флуоресценції, синьогнійна СПП. (інші), providentiel rettgeri, providentiel spp. (інші), сальмонели, сальмонелл. (нетифоидные) Serratia marcescens, Serratia spp. (інші), шигели СПП., Холерний СПП., Yersinia enterocolitica, Yersinia spp. (інший.)

Сульбактомакс, як і цефтріаксон, застосовують для лікування гонореї та сифілісу, оскільки Treponema pallidum чутлива до цефтріаксону іп vіtro і в експериментах на тваринах, а клінічні випробування показують, що цефтриаксон має високу ефективність первинного і вторинного сифілісу.

— анаеробів: Bacteroides spp. (у т. ч. деякі штами В. fragilis.), Clostridium spp. (крім C. difficile), Fusobacterium spp. (за винятком F. mortiferum і F. varium), Gaffkia anaerobica (раніше називалася Peptococcus), Peptostreptococcus spp.

Примітка.

Багато штамів бета-лактамазообразующих Bacteroides spp. крім B. fragilis, а також Clostridium difficile, стійкі до цефтриаксону.

Оскільки основною діючою речовиною препарату є цефтріаксон, чутливість до Сульбактаму визначають по чутливості до цефтриаксону, яку можна визначати диско — дифузійним методом або методом серійних розведень на агарі або бульйоні.

Фармакокінетика.

Фармакокінетика цефтриаксону має нелінійний характер. Всі основні фармакокінетичні параметри, за винятком періоду напіввиведення (ТИ/2), дозозалежні. Всмоктування: після внутрішньом’язового введення максимальна концентрація досягається через 2-3 години. Біодоступність після внутрішньом’язового введення становить 100% (по цефтриаксону).

Після введення в дозі 1-2 г цефтриаксон добре проникає в тканини і рідини організму. Після внутрішньовенного застосування цефтриаксон швидко проникає в спинномозкову рідину, де бактерицидні концентрації щодо чутливих мікроорганізмів зберігаються протягом 24 годин.

Цефтриаксон оборотно зв’язується з альбуміном. Завдяки меншій концентрації альбуміну у тканинній рідині частка вільного цефтриаксону в ній вища, ніж у плазмі крові. Максимальна концентрація (Смах) в спинномозковій рідині досягається через 4:00 після внутрішньовенного введення становить у середньому 18 мг/л. При бактеріальному менінгіті середня концентрація цефтриаксону у спинномозковій рідині становить 17% від концентрації у плазмі крові, при асептичному менінгіті — приблизно 4%. У дорослих хворих на менінгіт через 2-24 години після введення дози 50 мг/кг маси тіла концентрації цефтриаксону у спинномозковій рідині у багато разів перевищують мінімальні пригнічувальні концентрації для найпоширеніших збудників менінгіту. Цефтриаксон проходить через плацентарний бар’єр і в малих концентраціях проникає в грудне молоко.

Цефтриаксон не піддається системному метаболізму, а перетворюється у неактивні метаболіти під дією кишкової флори.

50-60% цефтриаксону виводиться у незміненому вигляді з сечею, а 40-50% — у незміненому вигляді з жовчю. Період напіввиведення цефтриаксону у дорослих становить приблизно 8 годин. Загальний кліренс у плазмі крові становить 10-22 мл/хв, нирковий кліренс — від 5 до 12 мл/хв. У новонароджених дітей нирками виводиться приблизно 70% дози. У грудних дітей у перші 8 днів життя, а також у людей похилого віку (старше 75 років) період напіввиведення в середньому в 2 рази більше. У хворих з порушенням функції нирок або печінки фармакокінетика препарату змінюється незначно, відзначається лише невелике збільшення періоду напіввиведення. При порушеннях тільки функції нирок збільшується доля цефтриаксону, виведеного з жовчю, при порушеннях тільки функції печінки — доля цефтриаксону, виведеного нирками.

Несумісність.

Препарат ні в якому разі не слід додавати в інфузійні розчини, що містять кальцій, наприклад, розчин Гартмана або Рінгера! Не слід також застосовувати кальційвмісні розчини протягом 48 годин після останнього введення цефтриаксону парантерально несумісно з амсакрином, ванкоміцином, флюконазолом та аміноглікозидами, антибіотиками.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 ° С в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 1 флакону 10 або 20 мл у картонній коробці.

Категорія відпустки. За рецептом.

Цефтриаксон-КМП 1 г флакон, в / в №1.

ЦЕФТРИАКСОН-КМП.

Діюча речовина: ceftriaxon.

АТС: J01D A13.

Форма випуску: Порошок для розчину для ін’єкцій по 0 5 г або 1 г у флаконах.

1 флакон містить цефтриаксону натрієвої солі стерильної у перерахуванні на цефтриаксон-0 5 г або 1 г.

Показання до застосування.

Лікування інфекцій спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами у тому числі:

ЛОР-органів дихальних шляхів (гострий і хронічний бронхіт пневмонія абсцес легенів емпієма плеври); шкіри і м’яких тканин (стрептодермії); сечостатевих органів (пієліт гострий і хронічний пієлонефрит цистит простатит епідидиміт гінекологічні інфекції неускладнена гонорея); органів черевної порожнини (жовчних шляхів і шлунково-кишкового тракту перитонітах).

Лікування сепсису і бактеріальної септицемії; інфекції кісток (остеомієліт) суглобів; бактеріального менінгіту і ендокардиті; м’якого шанкра сифілісу хвороби Лайма; тифозної лихоманки; сальмонельозу; інфекцій у пацієнтів з ослабленим імунітетом і для профілактики післяопераційних гнійно-септичних ускладнень.

Підвищена чутливість до Цефтриаксону-КМП та до інших цефалоспоринів пеніцилінів карбопенемів перший триместр вагітності грудне вигодовування (на час лікування припиняють) печінкова та ниркова недостатність.

Спосіб застосування та дози.

цефтриаксон від простатиту

Цефтриаксон-КМП застосовують внутрішньом’язово і внутрішньовенно. Слід використовувати тільки свіжоприготовані розчини. Для внутрішньом’язового введення препарат розчиняють у стерильній воді для ін’єкцій у таких співвідношеннях: 0 5 г розчиняють у 2 мл води, 1 г — у 3 5 мл води. Внутрішньом’язові ін’єкції вводять у верхній зовнішній квадрант великого сідничного м’яза досить глибоко. Рекомендується вводити не більше 1 г в одну сідницю. З метою усунення болючості в місці ін’єкції можливе використання 1 % розчину лідокаїну.

Для внутрішньовенного введення препарат розчиняють у стерильній воді для ін’єкцій (0 5 г розчиняють в 5 мл, 1 г — у 10 мл розчинника). Вводять внутрішньовенно повільно (протягом 2 — 4 хв). Для внутрішньовенних інфузій розчиняють 2 г препарату в 40 мл розчину, не містить іонів кальцію (розчин натрію хлориду 0 9 % розчин глюкози 5 % або 10 % розчин левульози 5 %). Дозу 50 мг / кг маси тіла і більше слід вводити внутрішньовенно краплинно протягом не менше 30 хвилин.

новонароджених та недоношених добова доза становить 20 — 50 мг/кг маси тіла 1 раз на добу (дозу 50 мг/кг маси тіла перевищувати не дозволяється). При бактеріальному менінгіті у новонароджених початкова доза становить 100 мг/кг маси тіла один раз на добу (максимально 4 г). Після виділення патогенного мікроорганізму та визначення його чутливості дозу необхідно відповідно зменшити; від 3 тижнів до 12 років — 50 — 80 мг/кг на добу у 2 введення (у дітей з масою тіла 50 кг та більше слід дотримуватися дозування для дорослих); для дорослих і дітей старше 12 років препарат призначається по 1 — 2 г 1 раз на добу при необхідності — до 4 г (бажано у 2 введення через 12 годин).

Тривалість лікування залежить від виду інфекції та тяжкості стану. Після зникнення симптомів інфекції та нормалізації температури тіла рекомендується продовжувати застосування протягом не менше трьох днів.

При неускладненій гонореї дорослим вводять одноразово внутрішньом’язово 0 25 г цефтриаксону-КМП. Для профілактики післяопераційних інфекцій дорослим вводять 1 г одноразово за 2 години до операції внутрішньовенно у вигляді інфузії протягом 15 — 30 хвилин у концентрації 10 — 40 мг/мл У хворих з порушеною функцією нирок при збереженні функції печінки не слід знижувати дозу Цефтріаксону-КМП. Тільки у разі передтермінальній ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) добова доза не повинна перевищувати 2 р.

Цефтриаксон-КМП відносно добре переноситься. В окремих випадках можливі:

з боку травної системи: нудота блювання діарея, транзиторне підвищення активності печінкових трансаміназ гепатит, холестатична жовтяниця, псевдомембранозний коліт; алергічні реакції: шкірний висип, свербіж, еозинофілія, рідко — набряк Квінке; з боку системи згортання крові: гіпопротромбінемія; з боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит.

Ефекти, обумовлені хіміотерапевтичною дією кандидоз. Місцеві реакції: флебіт (при внутрішньовенному введенні); болючість у місці ін’єкції (при внутрішньом’язовому введенні).

Гострий бактеріальний простатит: Діагностика та лікування.

TIMOTHY J. COKER, MD, and DANIEL M. DIERFELDT, DO, Ehrling Bergquist Family Medicine Residency Program, Offutt Air Force Base, Nebraska.

Я Фам Лікар. 2016 Jan 15; 93(2):114-120.

Розкриття інформації про автора: немає відповідної фінансової приналежності.

Розділи Статті.

Гострий бактеріальний простатит-це гостра інфекція передміхурової залози, яка викликає тазову біль і симптоми сечовивідних шляхів, такі як дизурія, частота сечовипускання і затримка сечі, і може призвести до системних симптомів, таких як лихоманка, озноб, нудота, блювота і нездужання. Хоча істинна захворюваність невідома, гострий бактеріальний простатит, за оцінками, становить приблизно 10% від усіх випадків простатиту. Більшість гострих бактеріальних інфекцій простатиту придбані співтовариством, але деякі відбуваються після трансуретральних маніпуляційних процедур, таких як уретральна катетеризація і цистоскопія, або після трансректальной біопсії простати. Фізикальне обстеження повинно включати в себе абдомінальне, генітальне і Цифрове ректальне обстеження для оцінки ніжної, збільшеної або заболоченої простати. Діагноз переважно ставиться на підставі анамнезу і фізикального обстеження, але може бути полегшений аналізом сечі. Культури сечі повинні бути отримані у всіх пацієнтів, які підозрюються в наявності гострого бактеріального простатиту, щоб визначити відповідальні бактерії та його картину чутливості до антибіотиків. Додаткові лабораторні дослідження можуть бути отримані на основі факторів ризику і тяжкості захворювання. Рентгенографія зазвичай не потрібно. Більшість пацієнтів можуть лікуватися амбулаторно за допомогою пероральних антибіотиків та допоміжних заходів. Госпіталізація та внутрішньовенні антибіотики широкого спектру дії повинні розглядатися у пацієнтів, які системно хворі, не можуть добровільно мочитися, не можуть переносити пероральний прийом або мають фактори ризику стійкості до антибіотиків. Типові схеми антибіотиків включають цефтриаксон і доксициклін, ципрофлоксацин і піперацилін/тазобактам. Ризик нозокоміального бактеріального простатиту може бути знижений за допомогою антибіотиків, таких як ципрофлоксацин, перед трансректальною біопсією передміхурової залози.

Гострий бактеріальний простатит-це гостра інфекція передміхурової залози, що викликає симптоми сечовивідних шляхів і тазову біль у чоловіків.1 за оцінками, він становить до 10% всіх діагнозів простатиту, і його частота досягає піку в осіб у віці від 20 до 40 років і в осіб старше 70 років.2 в більшості випадків діагноз може бути поставлений при переконливому анамнезі і фізикальному обстеженні.3 хоча симптоми, подібні простатиту, мають загальну Поширеність 8,2% у чоловіків, частота і поширеність гострого бактеріального простатиту невідомі.4.

СОРТУВАННЯ: ОСНОВНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПРАКТИКИ.

Клінічні рекомендації рейтинг доказів посилання коментарі.

Слід уникати масажу передміхурової залози у пацієнтів з підозрою на гострий бактеріальний простатит.

Серединна культура сечі повинна використовуватися для керівництва антибактеріальною терапією при гострому бактеріальному простатиті.

Проспективне когортне дослідження, ретроспективне когортне дослідження.

Культури крові показано у пацієнтів з температурою тіла вище 101,1 ° F (38,4°C), можливим джерелом інфекції гематогенним (наприклад, ендокардит з золотистим стафілококом) або ускладненими інфекціями (наприклад, сепсис), а також у пацієнтів з ослабленим імунітетом.

Проспективне когортне дослідження.

Тест на простатспецифічний антиген не показаний при оцінці гострого бактеріального простатиту.

Проспективне когортне дослідження.

Лихоманки, які зберігаються протягом більше 36 годин, повинні бути оцінені за допомогою візуалізації, щоб виключити абсцес передміхурової залози.

Гострий бактеріальний простатит, що виникає після трансректальной біопсії простати, слід лікувати антибіотиками широкого спектру дії, щоб покрити стійкі до фторхінолонів бактерії продукують бета-лактамази Escherichia coli розширеного спектру .

Кілька ретроспективних когортних досліджень і одне проспективне когортне дослідження.

A = послідовний, якісний ев, орієнтований на пацієнта >.

Клінічні рекомендації рейтинг доказів посилання коментарі.

Слід уникати масажу передміхурової залози у пацієнтів з підозрою на гострий бактеріальний простатит.

Серединна культура сечі повинна використовуватися для керівництва антибактеріальною терапією при гострому бактеріальному простатиті.

Проспективне когортне дослідження, ретроспективне когортне дослідження.

Культури крові показано у пацієнтів з температурою тіла вище 101,1 ° F (38,4°C), можливим джерелом інфекції гематогенним (наприклад, ендокардит з золотистим стафілококом) або ускладненими інфекціями (наприклад, сепсис), а також у пацієнтів з ослабленим імунітетом.

Проспективне когортне дослідження.

Тест на простатспецифічний антиген не показаний при оцінці гострого бактеріального простатиту.

Проспективне когортне дослідження.

Лихоманки, які зберігаються протягом більше 36 годин, повинні бути оцінені за допомогою візуалізації, щоб виключити абсцес передміхурової залози.

Гострий бактеріальний простатит, що виникає після трансректальной біопсії простати, слід лікувати антибіотиками широкого спектру дії, щоб покрити стійкі до фторхінолонів бактерії продукують бета-лактамази Escherichia coli розширеного спектру .

Кілька ретроспективних когортних досліджень і одне проспективне когортне дослідження.

A = послідовний, якісний ев, орієнтований на пацієнта >.

Патогенез.

цефтриаксон від простатиту

Більшість випадків гострого бактеріального простатиту викликані висхідною уретральною інфекцією або інтрапростатичним рефлюксом і полегшуються численними факторами ризику (табл .1).4-10 ці інфекції можуть виникати в результаті прямої інокуляції після трансректальной біопсії передміхурової залози і трансуретральних маніпуляцій (наприклад, катетеризації та цистоскопія).6-8 іноді, пряме чи лімфатичне поширення з прямої кишки або гематогенне поширення через бактеріальний сепсис може викликати гострий бактеріальний простатит.11 в цілому, позалікарняні інфекції зустрічаються в три рази частіше, ніж внутрішньолікарняні інфекції.3.

Фактори ризику розвитку гострого бактеріального простатиту.

Доброякісна гіпертрофія передміхурової залози*

Інфекція сечовивідних шляхів.

Ризикована сексуальна поведінка.

Історія захворювань, що передаються статевим шляхом*

Трансректальна біопсія передміхурової залози.

* — Підвищений ризик зараження .

Інформація з довідників 4-10 .

Фактори ризику розвитку гострого бактеріального простатиту.

Доброякісна гіпертрофія передміхурової залози*

Інфекція сечовивідних шляхів.

Ризикована сексуальна поведінка.

Історія захворювань, що передаються статевим шляхом*

Трансректальна біопсія передміхурової залози.

цефтриаксон від простатиту

* — Підвищений ризик зараження .

Інформація з довідників 4-10 .

Мікробіологія.

Гострий бактеріальний простатит найчастіше викликається кишковою паличкою, за якою слідують синьогнійна паличка, а також клебсієла, ентерокок , Энтеробактер , Протей та види Serratia.3 , 5 , 7, 10 у сексуально активних чоловіків Neisseria gonorrhoeae та Chlamydia trachomatis повинні бути мінуси >Види сальмонел , кандиди і Криптококків (Таблиця 2) .3, 7, 10, 12.

Збудники при гострому простатиті.

Загальні * Незвичайні.

Ешеріхія колі (>50% випадків)

Гриби (аспергілли, кандиди, Криптококи і гістоплазми видів)

*— Перераховані в приблизному порядку частоти .

Інформація з посилань 3 , 7, 10 і 12 .

Збудники при гострому простатиті.

Загальні * Незвичайні.

Ешеріхія колі (>50% випадків)

Гриби (аспергілли, кандиди, Криптококи і гістоплазми видів)

*— Перераховані в приблизному порядку частоти .

цефтриаксон від простатиту

Інформація з посилань 3 , 7, 10 і 12 .

Інфекції, що виникають після трансуретральних маніпуляцій, найчастіше спричиняються видами Pseudomonas, які мають більш високі показники резистентності до цефалоспоринів та карбапенемів.7 трансректальна біопсія передміхурової залози може викликати післяопераційні інфекції. Періопераційні антибіотики знизили частоту післяопераційного простатиту до 0,67% і 2,10% випадків, але збільшили Інк >E. coli .13 – 18.

клінічна картина.

Пацієнти з гострим бактеріальним простатитом часто присутні з гострим початком ирритативного (наприклад, дизурія, частота сечовипускання, терміновість сечовипускання) або обструктивного (наприклад, нерішучість, неповне vo>, 9, 11 болюча еякуляція, гематоспермия і хвороблива дефекація можуть бути присутніми також.19 системні симптоми, такі як пропасниця, озноб, нудота, блювота і нездужання, зазвичай виникають, і їх наявність повинна спонукати лікарів визначити, чи відповідають пацієнти клінічним критеріям сепсису.

Фізикальне обстеження повинно включати в себе абдомінальне обстеження для виявлення розтягнення сечового міхура і хворобливості костовертебрального кута, генітальне обстеження і цифрове ректальне обстеження. Цифрове ректальне дослідження слід проводити обережно, оскільки інтенсивний масаж простати може викликати бактериемию, а потім і сепсис.9, 11, 20 у пацієнта з гострим бактеріальним простатитом простата часто буває ніжною, збільшеною або заболоченою. Якщо є побоювання з приводу утрудненого спорожнення, поствоїд залишкові обсяги сечі повинні бути виміряні за допомогою ультразвуку.

Кілька станів мають подібні симптоми і повинні бути диференційовані від гострого бактеріального простатиту (Таблиця 3) .

Диференціальна діагностика гострого бактеріального простатиту.

Діагностика відмінних ознак.

Доброякісна гіпертрофія передміхурової залози.

Обструктивні симптоми спорожнення; збільшена, неважка простата; негативна культура сечі.

Хронічний бактеріальний простатит.

Повторювані симптоми простатиту протягом не менше трьох місяців; позитивний посів сечі з кожним епізодом.

Синдром хронічного тазового болю.

Біль приписується простаті без будь-яких явних ознак інфекції.

Симптоми дратівливого спорожнення; нормальне дослідження передміхурової залози.

Біль у лівому нижньому квадранті живота; гострі зміни в звичках кишечника; дивертикуліт в анамнезі; болючість при пальпації, локалізована в лівому нижньому квадранті живота.

Симптоми дратівної спорожнення; хворобливість при пальпації на ураженому придатку яєчка.

Набряк, біль і/або болючість при пальпації в одному або обох яєчках.

Тенезми; ректальна кровотеча; відчуття повноти прямої кишки; проходження слизу через пряму кишку.

Наявність конституціональних симптомів; наявність вузликів при обстеженні передміхурової залози.

Диференціальна діагностика гострого бактеріального простатиту.

Діагностика відмінних ознак.

Доброякісна гіпертрофія передміхурової залози.

Обструктивні симптоми спорожнення; збільшена, неважка простата; негативна культура сечі.

Хронічний бактеріальний простатит.

Повторювані симптоми простатиту протягом не менше трьох місяців; позитивний посів сечі з кожним епізодом.

Синдром хронічного тазового болю.

Симптоми дратівливого спорожнення; нормальне дослідження передміхурової залози.

Біль у лівому нижньому квадранті живота; гострі зміни в звичках кишечника; дивертикуліт в анамнезі; болючість при пальпації, локалізована в лівому нижньому квадранті живота.

Симптоми дратівної спорожнення; хворобливість при пальпації на ураженому придатку яєчка.

Набряк, біль і/або болючість при пальпації в одному або обох яєчках.

Тенезми; ректальна кровотеча; відчуття повноти прямої кишки; проходження слизу через пряму кишку.

Наявність конституціональних симптомів; наявність вузликів при обстеженні передміхурової залози.

Оцінка.

Переконливий анамнез і фізикальне обстеження, як правило, достатньо для діагностики гострого бактеріального простатиту. Лікарі повинні отримати аналіз сечі і M >, 10 , 11.

Культури крові повинні бути зібрані перед початком антибіотиків у пацієнтів з температурою тіла вище 101,1°F (38,4°C), можливим джерелом інфекції гематогенним (наприклад, ендокардит з золотистим стафілококом), ускладненими інфекціями (наприклад, сепсис) або у яких иммунокомпрометированы.11, 21 хоча культури крові і сечі можуть допомогти в діагностиці та лікуванні, до 35% культур сечі у пацієнтів з гострим простатитом не зможуть виростити організм.3.

У чоловіків віком до 35 років, які сексуально активні, і у чоловіків старше 35 років, які беруть участь у сексуальній поведінці з високим ризиком, слід отримати грам-пляма уретральних мазків, культуру уретральних виділень, або тест на ампліфікацію ДНК для оцінки N. gonorrhoeae і C. trachomatis .11, 22.

Аналіз сечі до і після масажу передміхурової залози (також відомий як тест Meares-Stamey 2-glass або 4-glass) корисний у діагностиці хронічних захворювань передміхурової залози і органів малого тазу; однак таке тестування слід проводити у пацієнтів з підозрою на гострий бактеріальний простатит, оскільки масаж передміхурової залози збільшує ризик бактеріємії, а згодом і сепсису.

ПРОГНОСТИЧНИЙ ФАКТОР.

Дослідження 2014 року пацієнтів з гострим бактеріальним простатитом виявило вік старше 65 років, температуру тіла вище 100,4°F (38°C), доброякісну гіпертрофію передміхурової залози, затримку сечі і трансуретральну катетеризацію як фактори, пов’язані з поганими наслідками.23 ці результати включали септичний шок, позитивну культуру крові і абсцес передміхурової залози.23 в пацієнтах з будь-яким з цих факторів, лікар повинен сильно розглядати наказати повний аналіз крові і основну метаболічно панель. У тому ж дослідженні кількість лейкоцитів більше 18 000 На ММ 3 (18 × 10 9 на Л) і рівень азоту сечовини крові більше 19 мг на дл (6,8 ммоль на Л) були незалежно пов’язані з важкими випадками гострого бактеріального простатиту. Запальні маркери, такі як С-реактивний білок і швидкість осідання еритроцитів, ймовірно, будуть підвищені, але ці тести мають мінімальну клінічну або діагностичну корисність.23.

Рівні простат-специфічного антигену (PSA) не показані в роботі акутового бактеріального простатиту.11, 12, 20 приблизно 70% людей матимуть помилкове підвищення PSA належне до порушення простатичної архітектури заподіяної запаленням.19 підвищені рівні пса можуть зберігатися протягом одного-двох місяців після лікування.11, 12 Якщо рівні пса залишаються підвищеними протягом більше двох місяців, рак передміхурової залози слід розглядати, тому що 20% постійних висот пов’язані зі злоякісністю.19.

Візуалізаційні дослідження зазвичай не потрібні під час первісної оцінки, але можуть допомогти, коли діагноз залишається неясним або коли пацієнти не відповідають на адекватну антибактеріальну терапію. Пацієнти, які залишаються гарячковими після 36 годин або симптоми яких не поліпшуються з допомогою антибіотиків, повинні пройти трансректальне ультразвукове дослідження для оцінки наявності абсцесу передміхурової залози. В якості альтернативи може бути розглянута неконтрастна комп’ютерна томографія (КТ) або магнітно-резонансна томографія (МРТ) тазу. Біопсія передміхурової залози не повинна проводитися щоб уникнути виникнення сепсису.

Управління.

Лікування гострого бактеріального простатиту повинно грунтуватися на тяжкості симптомів, факторах ризику і характері місцевої антибіотикорезистентності (Рис .1). Більшість пацієнтів можуть лікуватися амбулаторно антибіотиками; менше одного з шести пацієнтів потрібно госпіталізація.6 критерії прийому наведені в таблиці 4 .

Лікування гострого бактеріального простатиту.

Лікування гострого бактеріального простатиту. (КТ = комп’ютерна томографія; МРТ = магнітно-резонансна томографія.)

Лікування гострого бактеріального простатиту.

Лікування гострого бактеріального простатиту. (КТ = комп’ютерна томографія; МРТ = магнітно-резонансна томографія.)